751/1505/19 Про порушення Правил дорожнього руху, не зменшення швидкостіь і не зупинення автомобіля після виявлення на дорозі велосипедиста, який у попутному напрямку рухався по узбіччу дороги, внаслідок чого був скоєний наїзд на потерпілого, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні - 04.08.2021 Прийняття

до вул. Степана Носа, перевищив максимальну дозволену швидкість у населеному пункті, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, не зреагував на її зміну, а саме появу на проїзній частині велосипедиста ОСОБА_2, який рухався у попутному напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останнього. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 773 від 10 жовтня 2018 року мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер у КЛПЗ "Чернігівська обласна лікарня".

Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.3 "б", 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (1306-2001-п) , що є причиною виникнення даної ДТП, і знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, які настали в результаті ДТП.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року змінив вирок суду першої інстанції та на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та поклав на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок суду залишив без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у зв`язку

з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості в аспекті неправильного застосування приписів ст. 75 КК.

Прокурор зазначає, що, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, суд апеляційної інстанції врахував не весь обсяг обставин, які були враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому реального покарання, зокрема характер і мотив допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху, особу засудженого та його посткримінальну поведінку.

На думку прокурора, причиною ДТП є порушення засудженим ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, зокрема швидкісного режиму в межах населеного пункту, що мало наслідком загибель людини. Після вчинення злочину засуджений не вчинив жодних дій щодо надання медичної допомоги потерпілому та втік з місця пригоди, залишивши потерпілого з численними тілесними ушкодженнями на проїжджій частині, що свідчить про аморальну поведінку засудженого після скоєння ним злочину.

Прокурор вказує, що відповідно до постанови Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (8073-10) ) та позбавлено його права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, тобто під час ДТП останній керував транспортним засобом за відсутності відповідного права. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишився також висновок органу пробації, відповідно до якого ризик вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення - середній, а ризик його небезпеки для суспільства - високий.

У касаційній скарзі також наведено доводи про те, що наявність на утриманні засудженого дружини, яка має 3 групу інвалідності та онкологічне захворювання, про що зазначає апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення, жодним чином не зменшує небезпеку засудженого для суспільства.

Позиції учасників судового провадження

У надісланих запереченнях засуджений ОСОБА_1 та в його інтересах захисник Селюх А.В., а також потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

У судовому засіданні касаційної інстанції прокурор підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та просив її задовольнити.

Захисник заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 та потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судове засідання

не з`явились, заявили клопотання про здійснення касаційного розгляду без їх участі.

Представник потерпілих Сащенко Ю.В. у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце касаційного розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Стороною обвинувачення вирок суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку з підстав неправильного застосування ст. 69 закону України про кримінальну відповідальність не оскаржувався, тому, за відсутності касаційного приводу до погіршення становища засудженого, колегія суддів не перевіряє правильності застосування приписів закону України про кримінальну відповідальність в цій частині.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення

та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності

й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, суд першої інстанції взяв до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким і вчиненим з необережності, його непоправні наслідки у виді настання смерті потерпілого, дані про особу засудженого, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, на момент вчинення правопорушення керував транспортним засобом будучи позбавленим такого права постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2017 року, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є особою з інвалідністю 3 групи. Судом також враховано висновок органу пробації, який оцінює ризик вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення як середній та високий ризик небезпеки для суспільства, посередню характеристику з місця проживання, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання (щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку), та відсутність обставин, що його обтяжують. Суд також взяв до уваги ставлення засудженого до скоєного як на момент, так і після ДТП. А саме те, що після здійснення наїзду на потерпілого засуджений залишив місце пригоди, проте в подальшому продемонстрував суду дійове каяття та бажання спокутувати свою провину, що виразилось у відшкодуванні потерпілим завданої матеріальної та моральної шкоди, відшкодуванні усіх судових витрат у справі, визнанні та добровільній сплаті всіх сум згідно позовних вимог, заявлених прокурором у цивільному позові, в судовому засіданні просив вибачення у потерпілих та висловив жаль щодо вчиненого. Судом також враховано думку потерпілих, які у своїх письмових заявах просили не позбавляти засудженого волі.

З огляду на тяжкі наслідки, що настали, та обставини їх спричинення, суд першої інстанції не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробовуванням.

Щодо викладених у касаційній скарзі прокурора доводів про відсутність підстав для застосування апеляційним судом ст. 75 КК, колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви,

з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, вказаних вимог закону не дотримався

та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, де необґрунтовано застосував ст. 75 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі,

а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема на відомостях про обставини вчиненого особою злочину, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі обставини, що характеризують особу винного. Обґрунтовуючи рішення про застосування ст. 75 КК, апеляційний суд послався на те, що засуджений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину і розкаявся у вчиненому, висловлює щирий жаль з приводу вчиненого, продемонстрував дійове каяття та бажання спокутувати свою провину, що виразилось у відшкодуванні потерпілим завданої матеріальної та моральної шкоди, відшкодуванні всіх судових витрат по справі, визнанні та добровільній сплаті всіх сум згідно позовних вимог, заявлених прокурором у цивільному позові. Крім того, врахував, що засуджений ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, злочин вчинив з необережності, потерпілі в ході судового провадження просили звільнити засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, оскільки останній відшкодував всю шкоду та багаторазово вибачався перед ними.

Крім того, апеляційний суд врахував і інші обставини, зокрема, що дружина засудженого ОСОБА_1 має інвалідність 3 групи та перебуває на обліку з приводу наявності онкологічного захворювання, що, на переконання колегії суддів апеляційного суду, свідчить про необхідність витрат значних коштів із сімейного бюджету та необхідність сторонньої допомоги. Врахувавши розмір коштів, які були сплачені засудженим у рахунок спричиненої матеріальної, моральної шкоди та в рахунок позовних вимог прокурора, позицію потерпілих щодо необхідності звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд дійшов до переконання, що відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі позбавить його родину достатнього матеріального забезпечення і може негативно позначиться на його сім`ї, що в свою чергу може призвести до недосягнення мети покарання, яка передбачає не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку, що вказані вище обставини, дані про особу засудженого та його поведінка свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та є підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.

Переважну більшість з указаних обставин, а також даних, що характеризують особу винного, вже було враховано судом першої інстанції при обранні засудженому

ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК, на підставі ст. 69 цього Кодексу.

Натомість суд апеляційної інстанції залишив поза увагою сукупність тих обставин кримінального провадження, яка стала підставою для висновку суду першої інстанції про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Так, поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_1, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2017 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, грубо порушив ПДР (1306-2001-п) , зокрема швидкісний режим у межах населеного пункту, що призвело до незворотних наслідків, залишив місце пригоди, не вчинивши жодних дій щодо надання медичної допомоги потерпілому, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров`я та безпеки людини, що згідно Конституції України (254к/96-ВР) є найвищими соціальними цінностями.

Суд першої інстанції дійшов небезпідставного висновку, що зазначені вище обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку засудженого, що також підтверджується досудовою доповіддю, складеною органом з питань пробації у порядку ст. 314-1 КПК. З її змісту убачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення засудженим ОСОБА_1 оцінюється як середній, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - як високий.

Наявність на утриманні засудженого дружини, яка має 3 групу інвалідності та онкологічне захворювання, а також переконання апеляційного суду у тому, що відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі позбавить його родину достатнього матеріального забезпечення і може негативно позначитися на його сім`ї, жодним чином не зменшує небезпеку засудженого для суспільства. Існування таких обставин зумовлює більш виважений підхід при обранні судом заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації, однак не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Апеляційний суд надав перевагу поведінці засудженого після вчинення ним кримінального правопорушення, думці потерпілих, стану здоров`я його дружини, але такі обставини не ґрунтуються на вимогах статей 65, 75 КК і не можуть бути визначальними при виборі заходу примусу та порядку його відбування.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі прокурора, про неналежну вмотивованість рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, зокрема мети попередження вчинення злочинів як з боку засудженого, так і інших осіб,

та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися приписів Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що звільнення засудженого

ОСОБА_1 від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність через призначення покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене у постанові касаційного суду, де за умови тих самих обставин кримінального провадження та даних про особу винного, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК слід вважати неправильним.