Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т. Суддів - Розваляєвої Т.С. Маслія В.І. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Пустомитівського районного центру зайнятості на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року у справі № 813/2964/14 за позовом Пустомитівського районного центру зайнятості до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" ім. Данила Галицького про стягнення коштів

У квітні 2014 року Пустомитівський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" кошти в сумі 27 917,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 перебувала на обліку в Пустомитівському районному центрі зайнятості та отримала допомогу по безробіттю в розмірі 27917,81 грн. Відповідно до ч.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зазначені кошти підлягають поверненню працедавцем, так як ОСОБА_5 була поновлена на роботі за рішенням суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, Пустомитівський районний центр зайнятості звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 у період з 18.05.2012 по 12.05.2013 перебувала на обліку в Пустомитівському районному центрі зайнятості як безробітна та отримала за цей період допомогу у сумі 27 917,81 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 30.09.2013 р. у справі № 1316/2041/12 визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького від 17.04.2012 р. № 282-о про звільнення ОСОБА_5 Поновлено ОСОБА_5 на роботі на посаді помічника генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького з 17.04.2012 р. Стягнуто з ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2012 р. до дня поновлення на роботі, який станом на 18.09.2013 р. складає 43 125,93 грн. Стягнуто з ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького на користь ОСОБА_5 відшкодування за заподіяну моральну шкоду в сумі 2 500,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення, наказом генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького № 641-о від 04.10.2013 р., ОСОБА_5 була поновлена на посаді помічника генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького з 17.04.2012 р.

Наказом № 15-о від 13.01.2014 р., ОСОБА_5 звільнено з посади помічника генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького з 27.01.2014 р.

11.02.2014 р., при повторному зверненні ОСОБА_5 до Пустомитівського районного центру зайнятості, встановлено, що ОСОБА_5 була поновлена на посаді помічника генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького з 17.04.2012 р. відповідно до наказу № 641-о від 04.10.2013 р. на підставі рішення Пустомитівсього районного суду від 30.09.2013 р. у справі № 1316/2041/12.

Відповідно до ч.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Керуючись п.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та на підставі службової записки головного спеціаліста відділу сприяння працевлаштуванню Н. Серняк від 18.02.2014 р., директором Пустомитівського районного центру зайнятості прийнято наказ № 22/07 від 20.02.2014 р. (з врахуванням наказів про описки) "Про повернення коштів роботодавцем виплаченої ДБ безробітній ОСОБА_5".

25.02.2014 р. відповідачу скерована претензія № 1/2014 на суму 27 917,81 грн, яка була отримана ним 28.02.2014 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Претензійна сума у встановлений термін та станом на дату прийняття рішення у справі добровільно відповідачем не сплачена.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума виплаченої допомоги по безробіттю відповідачем не повернута, обов'язок повернення виплаченої допомоги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. При цьому, вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Між тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, також і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дає підстави для висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків "превентивного" судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 вересня 2015 року № П/811/3781/14.

Положеннями пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми процесуального права.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Пустомитівського районного центру зайнятості відхилити, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.