Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 278/2044/15-к

провадження № 51-1205 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Подоляка М.С.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Войцешука В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 05 липня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015060000000028, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Стриєва Новоград-Волинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_2 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 05 липня 2019 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання - старший лейтенант міліції.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи оперуповноваженим карного розшуку Новогуйвинського відділення міліції Житомирського районного відділу УМВС України в Житомирській області, на підставі письмового доручення слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій у рамках кримінального провадження № 12015060170000307 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, 17 березня 2015 року близько 13:00 разом з ОСОБА_2 на не встановленому досудовим розслідуванням автомобілі прибули до домогосподарства ОСОБА_3, розташованого на АДРЕСА_3 . Коли на територію вказаного домогосподарства зайшов ОСОБА_4, ОСОБА_1, діючи умисно та групою осіб спільно з ОСОБА_2, не маючи на те жодних законних підстав та не висловлюючи будь-яких законних вимог, з метою примусити ОСОБА_4 визнати вину у вчиненні крадіжки завдали йому численних ударів руками й ногами по голові та тулубу.

У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посадили ОСОБА_4 до вищевказаного автомобіля, від`їхали від с. Троянів, з`їхавши з дороги, зупинились на узбіччі, витягли ОСОБА_4 з автомобіля та продовжували завдавати йому ударів ногами по тулубу.

Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посадили ОСОБА_4 до автомобіля та доставили до Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області, що на вул. Щорса, 92 у м. Житомирі, де останній дав показання в рамках кримінального провадження № 12015060170000307 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Унаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_4 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Тобто своїми умисними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 явно вийшли за межі наданих їм службових повноважень, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого ОСОБА_4, діями, за відсутності ознак катування.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 05 липня 2019 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевим судом допущено неповноту та однобічність судового розгляду, належним чином не досліджено всіх обставин справи. Зазначає, що висновки судово-медичної експертизи № 914 від 18 травня 2015 року й № 1051 від 29 травня 2015 року та висновок комісійної судово-медичної експертизи № 104 від 21 жовтня 2016 року мають розбіжності щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, крім того, розбіжності має і медична документація, на підставі якої такі експертні висновки були зроблені. До того ж вказує, що зазначені висновки судово-медичної експертизи не спростовують і не підтверджують заподіяння ОСОБА_4 тілесних ушкоджень саме за обставин, викладених в обвинувальному акті. А тому вважає, що судом безпідставно проігноровано показання свідка ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12015060170000362 про те, що саме він заподіяв ОСОБА_4 тілесні ушкодження. Вказує, що судом не взято до уваги наявності в потерпілого впливового родича в Житомирському обласному бюро СМЕ, що свідчить про упередженість висновку комісійної судово-медичної експертизи. Наголошує, що потерпілий ОСОБА_4 звернувся за медичною допомогою аж 19 березня 2015 року і не до районної лікарні за місцем проживання чи до лікарні обласного центру, які розташовані в транспортній доступності, а до лікарні м. Бердичева, що також підтверджує наявність у нього родинних зв`язків у цій медичній установі. Зазначає, що під час першого огляду потерпілого лікарем ОСОБА_5 видано довідку з діагнозом "забій грудної клітки", який виник, зі слів потерпілого, унаслідок падіння. Таким чином, судом не усунуто протиріччя у показаннях ОСОБА_4 щодо походження тілесних ушкоджень, а лікар ОСОБА_5 судом не допитаний, чим допущено неповноту судового розгляду. Перевіряючи матеріали кримінального провадження, апеляційний суд допущені місцевим судом порушення не усунув, не навів вичерпних доводів необґрунтованості апеляційної скарги, своїх висновків належним чином не мотивував, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку суду першої інстанції, та загальним формулюванням про доведеність його винуватості у вчиненні злочину. А тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 вказує про неповноту судового розгляду. Зокрема вказує про те, що судами не було враховано відсутність у висновках експертів категоричних тверджень щодо отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, а журнал реєстрації амбулаторних хворих в графі щодо ОСОБА_4 містить явні виправлення, що підтверджує існування родинних зв`язків у останнього в лікувальній установі. Зазначає, що судами проігноровано запис у журналі обліку доставлених та запрошених відвідувачів Житомирського РВ УМВС України у Житомирській області, відповідно до якого ОСОБА_4, замість того, щоб звернутися до медичного закладу для лікування, відвідував ОСОБА_1 18 травня 2015 року, що також спростовує версію потерпілого про його побиття, а також не досліджено відеозапис такого відвідування. Звертає увагу, що судами з незрозумілих причин не було допитано свідка ОСОБА_6 з метою підтвердити обставини відвідування потерпілим ОСОБА_4 відділення міліції. Також судами без належної уваги залишилися явні суперечності між показаннями свідка ОСОБА_3 та відомостями протоколу слідчого експерименту за його участю. Вважає, що висновок судово-імунологічної експертизи № 348 від 03 квітня 2015 року є недопустимим доказом, оскільки кров з місця вчинення злочину була відібрана аж на третій день після побиття. Крім того, вказує, що під час досудового розслідування не було проведено огляд автомобіля, на якому потерпілого доставлено до райвідділу міліції, що, у свою чергу, залишилось без відповідного реагування судів. Судами також не надано оцінки заяві ОСОБА_4, у якій він відмовився від підтримання обвинувачення. З огляду на викладене вважає, що зазначені обставини у їх сукупності вказують, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не встановлено всіх обставин справи. Крім того, наголошує, що у його діях відсутні ознаки службового злочину, оскільки на місці події він не перебував у зв`язку із виконанням своїх службових обов`язків.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу з доповненнями засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Войцешук В.В. підтримали касаційну скаргу з доповненнями, просили її задовольнити. Прокурор Подоляк М.С. заперечував щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого, просив судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5, пояснень експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14 .

Разом з тим місцевим судом як доказ винуватості ОСОБА_1 досліджено дані, що містяться у: заяві ОСОБА_4 про вчинення щодо нього кримінального правопорушення; протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 19 березня 2015 року; протоколі огляду місця події від 20 березня 2015 року; протоколах проведення слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_4 від 20 травня 2015 року; протоколі проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3 від 20 травня 2015 року; протоколах пред`явлення потерпілому ОСОБА_4 особи для впізнання за фотознімками від 15 травня 2015 року; протоколах пред`явлення свідку ОСОБА_3 особи для впізнання за фотознімками від 14 травня 2015 року; протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 21 березня 2015 року; протоколах огляду жорсткого диску від 25 березня 2015 року та 14 квітня 2015 року; протоколі огляду матеріалів кримінального провадження № 12015060170000362 від 21 травня 2015 року; протоколі огляду мобільного телефону свідка ОСОБА_9 від 19 березня 2015 року.

Судом досліджено як докази витяг з журналу обліку доставлених та запрошених відвідувачів Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області № 1787; список співробітників Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області; довідку деталізації абонентських з`єднань; повідомлення управління громадської безпеки УМВС від 27 квітня 2015 року.

Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: довідці Бердичівської центральної міської лікарні № 531 від 24 березня 2015 року; довідці Центральної районної лікарні Житомирської районної ради № 763 від 10 квітня 2015 року; висновку судово-імунологічної експертизи № 348 від 03 квітня 2015 року; висновках судово-медичної експертизи № 914 від 18 травня 2015 року та № 1051 від 29 травня 2015 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 104 від 21 жовтня 2016 року.

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 365 КК України, а саме умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому службових повноважень та супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображали особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, є правильною.

Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.

При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами засудженого про те, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 365 КК України, оскільки на місці події він перебував не у зв`язку із виконанням своїх службових обов`язків.

Як встановлено місцевим судом, станом на 17 березня 2015 року ОСОБА_1 перебував на посаді оперуповноваженого карного розшуку Новогуйвинського відділення міліції Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області, та відповідно до доручення слідчої Любарець І.Д. від 17 березня 2015 року був уповноважений на проведення слідчих (розшукових) дій з метою встановлення свідків та очевидців крадіжки майна ОСОБА_15, а також встановлення особи, яка могла скоїти таку крадіжку.

А тому такі твердження засудженого, на які він посилається у доповненнях до своєї касаційної скарги, колегія суддів вважає безпідставними.

На переконання колегії суддів, неспроможними є доводи засудженого про те, що висновки судово-медичної експертизи не спростовують та не підтверджують отримання потерпілим ОСОБА_4 тілесних ушкоджень за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Так, у матеріалах кримінального провадження знаходяться висновки судово-медичної експертизи № 914 від 18 травня 2015 року (а. с. 51-52, т. 3) та № 1051 від 29 травня 2015 року (а. с. 106-107, т. 3), складені лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_13, зі стажем роботи за фахом з 2012 року.

У висновку № 914 від 18 травня 2015 року судовий експерт зазначив, що за результатом експертного дослідження медичної документації обстеження потерпілого ОСОБА_4 у останнього виявлено закриті переломи 5, 6, 7, 8 ребер справа без ознак консолідації, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, що не залишили будь-яких специфічних чи характерних ознак своєї контактуючої поверхні, не могли утворитись унаслідок падіння, як з наданням тілу прискорення, так і без такого. Не виключено, що зазначені тілесні ушкодження могли виникнути у термін та за обставин, вказаних у постанові про призначення судово-медичної експертизи, і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

У висновку № 1051 від 29 травня 2015 року на підставі дослідження висновку судово-медичної експертизи № 914 та протоколів слідчих експериментів від 20 травня 2015 року судовий експерт дійшов висновку, що закриті переломи 5, 6, 7, 8 ребер справа у потерпілого ОСОБА_4, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями (рука, зажата в кулак, нога тощо), що не залишили будь-яких специфічних чи характерних ознак своєї контактуючої поверхні, не могли утворитися унаслідок падіння з положення стоячи на ґрунтове покриття, як з наданням тілу прискорення, так і без такого, та не могли утворитись шляхом самозаподіяння. Враховуючи те, що на рентгенологічних знімках грудної порожнини ОСОБА_4 від 19 березня 2015 року виявлено переломи ребер без ознак консолідації, експерт вважає, що такі переломи утворилися в термін до трьох тижнів до часу проведення рентгенографії, тобто не виключено, що у термін та за обставин, вказаних у постанові про призначення судово-медичної експертизи.

За клопотанням сторони захисту з метою усунення розбіжностей щодо характеру, локалізації, механізму та давності заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 ухвалою від 07 вересня 2016 року судом призначено комісійну судово-медичну експертизу.

Відповідно до висновку комісійної судово медичної експертизи № 104 від 21 жовтня 2016 року (а. с. 244-248, т. 1) за результатами дослідження підсумків судово-медичних експертиз № 914 та № 1051, даних контрольного рентгенівського дослідження від 18 жовтня 2016 року, заключень рентгенівських знімків від 19 березня 2015 року та 24 березня 2015 року, комісія експертів дійшла висновку, що у ОСОБА_4 виявлено переломи 6, 7, 8, 9 ребер справа. Такі ушкодження виникли від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею (рука, зжата в кулак, нога тощо). Враховуючи відсутність консолідації в зоні переломів комісія експертів вважає, що вказані тілесні ушкодження могли виникнути не виключено у термін та за обставин, вказаних в обвинуваченні, та відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за критерієм довготривалого розладу здоров`я.

На підставі зазначених експертних висновків та в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні місцевий суд дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження в потерпілого ОСОБА_4 виникли саме за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Зазначені висновки експертів визнано судом належними та допустимими доказами, покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 та у колегії суддів не викликають сумнівів щодо достовірності ступеня тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, їх локалізації та механізму утворення, про що, зокрема, зазначає засуджений у своїй касаційній скарзі.

З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими твердження засудженого про недопустимість як доказу висновку судово-імунологічної експертизи № 348 від 03 квітня 2015 року, оскільки будь-яких обставин, які з огляду на вимоги ст. 87 КПК України давали б підстави вважати такий висновок недопустимим доказом, колегією суддів не встановлено.

При цьому колегія суддів вважає надуманими доводи засудженого про те, що судом не взято до уваги наявності в потерпілого впливового родича в Житомирському обласному бюро СМЕ, що свідчить про упередженість висновку комісійної судово-медичної експертизи.

Як убачається з ухвали про призначення комісійної судово-медичної експертизи від 07 вересня 2016 року, місцевим судом відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту в частині доручення проведення такої експертизи Вінницькому обласному бюро СМЕ та зазначено, що таку експертизу може провести інший експерт Житомирського обласного бюро СМЕ, який буде попереджений про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок.

На думку колегії суддів, така позиція місцевого суду є обґрунтованою та узгоджується з вимогами процесуального закону.

До того ж, твердження засудженого про те, що журнал реєстрації амбулаторних хворих в графі щодо ОСОБА_4 містить явні виправлення, що також підтверджує існування родинних зв`язків у останнього в лікувальній установі, є припущенням, а тому колегією суддів до уваги не приймається.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений зазначає, що місцевим судом не досліджено всіх обставин кримінального провадження, не усунуто протиріччя між показаннями потерпілого та свідків, не надано оцінки заяві потерпілого про відмову у підтриманні обвинувачення, чим допущено неповноту судового розгляду.

В ході перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що письмові докази та показання потерпілого й свідків були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

Оцінюючи здобуті докази у їх сукупності та взаємозв`язку, місцевий суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_3, який в ході судового розгляду змінив свої свідчення та пояснив, що не бачив, як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 били потерпілого ОСОБА_4, оскільки такі твердження спростовуються показаннями самого свідка ОСОБА_3, що були надані ним як під час проведення слідчого експерименту, так і під час судового розгляду раніше, а також показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Крім того, місцевий суд критично поставився до показань потерпілого ОСОБА_4, який також змінив свої свідчення, зазначивши, що ОСОБА_1 вдарив його лише раз, а ОСОБА_2 не бив взагалі, враховуючи, що під час першого допиту потерпілий детально розповів про обставини справи, вказав, хто і скільки разів завдавав йому ударів, що повністю узгоджується з показаннями інших свідків та висновками експертів.

До того ж місцевий суд дійшов висновку, що потерпілий такі показання давав суду добровільно та без будь-якого примусу чи тиску. При цьому місцевим судом було встановлено, що потерпілий ОСОБА_4 не міг самостійно написати заяву про відмову у підтриманні обвинувачення, оскільки у судовому засіданні не зміг її прочитати та зазначив, що є неграмотним та взагалі не вміє писати.

Тобто, керуючись вимогами ст. 94 КПК України, місцевий суд надав відповідну оцінку вказаним показанням потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_3 у взаємозв`язку з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Разом з тим, з огляду на повноваження суду касаційної інстанції та враховуючи положення ст. 433 КПК України, колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку заяві потерпілого ОСОБА_4, поданої ним до початку касаційного розгляду безпосередньо до суду касаційної інстанції, у якій він ставив питання про закриття кримінального провадження у зв`язку з невинуватістю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм дій.

Крім того, у доповненнях до касаційної скарги, окрім іншого, засуджений вказує, що судами проігноровано запис у журналі обліку доставлених та запрошених відвідувачів Житомирського РВ УМВС України у Житомирській області, а також не досліджено відеозапис такого відвідування, не було допитано свідка ОСОБА_6 з метою підтвердження наведених обставин, не усунуто явні суперечності між показаннями свідка ОСОБА_3 та відомостями протоколу слідчого експерименту за його участю. Крім того, вказує, що під час досудового розслідування не було проведено огляд автомобіля, на якому потерпілого доставлено до райвідділу поліції, що, у свою чергу, залишилось без відповідного реагування судів.

Колегія суддів зазначені доводи касаційної скарги з доповненнями вважає неспроможними, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу досудового розслідування та судового розгляду для постановлення остаточного рішення, не вправі здійснювати переоцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, у тому числі й показань потерпілого та свідків, співставляти їх з іншими наявними доказами у справі, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій.

З цих же підстав колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого про те, що потерпілий ОСОБА_4 звернувся до лікарні в м. Бердичеві, а не за місцем свого проживання, та лише через декілька днів після побиття, оскільки це є правом потерпілого у виборі закладу охорони здоров`я для обстеження та подальшого лікування.

Також надуманими є доводи засудженого про неповноту судового розгляду щодо походження у потерпілого тілесних ушкоджень, оскільки судом не допитано лікаря ОСОБА_5, який перший здійснював його огляд.

У ході підготовки кримінального провадження до касаційного розгляду під час прослуховування звукозапису судового засідання місцевого суду від 04 серпня 2016 року встановлено, що допитаний як свідок лікар ОСОБА_5 суду пояснив, що потерпілий ОСОБА_4 скаржився на біль у грудній клітині справа, повідомивши, що травму отримав унаслідок падіння, та за результатом попереднього огляду йому був поставлений діагноз "забій грудної клітки". Вказані показання свідка ОСОБА_5 відображені у вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що місцевим судом проігноровано докази, здобуті у кримінальному провадженні № 12015060170000362 щодо заподіяння ОСОБА_4 тілесних ушкоджень свідком ОСОБА_3, то вони є безпідставними.

У мотивувальній частині вироку місцевий суд зазначив, що докази у кримінальному провадженні № 12015060170000362 не спростовують висунутого обвинувачення, а матеріали даного кримінального провадження не містять доказів заподіяння саме свідком ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що будь-яких обґрунтованих підстав для використання у даному кримінальному провадженні, а саме № 42015060000000028, доказів, здобутих у кримінальному провадженні № 12015060170000362, матеріали провадження не містять.

Крім того, як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі засуджений посилається на відсутність в ухвалі апеляційного суду відповідей на всі доводи його апеляційної скарги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З такими твердженнями касаційної скарги засудженого колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги обвинуваченого в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу з доповненнями засудженого залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 05 липня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич Н.О. Марчук В.П. Огурецький