ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/38389/15-к

провадження 51-2738км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В.М.,

суддів Єремейчука С.В., Стороженка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,

прокурора Нескородяного А.М.,

осіб, стосовно яких закрито

кримінальне провадження ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників Готіна О.М., Мельнікова О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року

та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,

обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3,

обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 09 листопада 2019 року закрив кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000001495 від 10 липня 2015 року, щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК, ОСОБА_2, обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК, та ОСОБА_3, обвинуваченого за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК, з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ). Тим самим задовольнив клопотання захисників Готіна О.М., Чиханцова М.А., Мельнікова О.А. та Піх І.Б.

Київський апеляційний суд ухвалою від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу Печерського районного м. Києва

від 08 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 березня

2020 року скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,

на його думку, полягає в тому, що суди, неправильно трактуючи Закон від

13 травня 2014 року, яким змінено зміст пунктів 3, 4 примітки ст. 364 КК,

дійшли помилкового висновку про часткову декриміналізацію ч. 2 ст. 364 та ч. 2

ст. 366 КК.

Також, за його твердженням, місцевий суд у своїй ухвалі не надав належної оцінки діям обвинувачених у частині кваліфікації дій ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за ч. 2

ст. 366 КК та ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК. Натомість, розглянувши справу по суті, суд міг би визначитися з наявністю або відсутністю наслідків службового підроблення.

Таким чином, на думку прокурора, судові рішення у цьому кримінальному провадженні належним чином не вмотивовані, прийняті без

дотримання положень ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), що призвело до постановлення незаконних рішень,

а отже, до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Нескородяний А.М. підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Особи, стосовно яких закрито кримінальне провадження:

ОСОБА_1 касаційну скаргу прокурора не підтримав, просив судові рішення залишити без зміни.

ОСОБА_2 касаційну скаргу прокурора не підтримав, просив судові рішення залишити без зміни.

Захисники:

Готін О.М. касаційну скаргу прокурора не підтримав, просив судові рішення залишити без зміни. Зауважив, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 364 та ч. 2

ст. 366 КК, є злочинами з матеріальним складом, що передбачає наявність документально підтверджених збитків. У матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про наявність матеріальних збитків, а тому суди правильно зробили висновок про те, що у зв`язку з прийняттям Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII (1261-18) положення ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК частково декриміналізовано, а тому є підстави для закриття кримінального провадження

відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.

Мельніков О.А. касаційну скаргу прокурора не підтримав, просив судові рішення залишити без зміни. Зауважив, що в обвинувальному акті прокурор вказав, про відсутність матеріальної шкоди в кримінальному провадженні і про те, що цивільного позову не заявлено. Таким чином, у зв`язку з прийняттям Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII (1261-18) , в якому п. 4 примітки ст. 364 КК викладено в іншій редакції, а саме: у статтях 364-367 КК тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто такі наслідки мають вираз виключно

у матеріальній формі, суди дійшли правильного висновку про наявність у цьому кримінальному провадженні підстав для його закриття згідно з п. 4 ч. 1

ст. 284 КПК.

Від ОСОБА_3, стосовно якого закрито кримінальне провадження, надійшла заява про розгляд касаційної скарги прокурора за його та захисника відсутності.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 09 листопада 2019 року закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК, ОСОБА_2 - за ч. 2

ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК та ОСОБА_3 - за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки на час розгляду кримінального провадження в суді редакція п. 4 примітки ст. 364 КК, яка визначає

поняття тяжких наслідків була змінена на підставі Закону від 13 травня 2014 року № 1261-VII (1261-18) .

Пунктом 4 примітки ст. 364 КК (у редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI (3207-17) , що діяла на час вчинення інкримінованих ОСОБА_1, ОСОБА_2

та ОСОБА_3 дій) було визначено, що у статтях 364- 367 КК тяжкими наслідками, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тобто формулювання "якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків", наведене у п. 4 примітки до ст. 364 КК, прямо вказувало на можливість заподіяння тяжких наслідків у виді, відмінному від матеріальних збитків.

Отже, до набрання чинності Законом від 13 травня 2014 року № 1261-VII (1261-18) ознака "тяжкі наслідки" у відповідних складах злочинів розумілась як така, що охоплює

і суспільно небезпечні наслідки у виді майнової шкоди, і наслідки у виді шкоди немайнової.

13 травня 2014 року Законом № 1261-VII (1261-18) п. 4 примітки ст. 364 КК викладено

в іншій редакції, згідно з якою у статтях 364-367 КК тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2

ст. 366 КК, ОСОБА_2 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК, та ОСОБА_3 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2

ст. 366 КК.

За частиною 2 ст. 364 КК вони обвинувачувались в тому, що зловживали службовим становищем, тобто умисно з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самого себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використали владу та службове становище всупереч інтересам служби,

що спричинило тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки згідно з обвинуваченням виразились у нематеріальному вигляді, а саме: підриві авторитету Верховної Ради як єдиного законодавчого органу, суттєвому порушенні обов`язку держави

щодо утворення і забезпечення закріплених в Основному Законі України прав

і свобод людини, створенні у злочинний спосіб загальнообов`язкових норм поведінки, недотримання яких дозволило працівникам правоохоронних органів притягувати громадян, насамперед учасників мирних акцій протесту, до адміністративної та кримінальної відповідальності, посилення масового невдоволення та виступів громадян.

Як визначено ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім як у випадках, коли вони пом`якшують

або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотню дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У постанові Верховного Суду України від 27 жовтня 2016 року (провадження

№ 5-99кс16) зазначено, що незастосування нової редакції примітки 3 до

ст. 364 КК у редакції від 13 травня 2014 року до кримінально-правових ситуацій, які виникли раніше, становитиме порушення ст. 58 Конституції України і ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що має бути враховано і під час постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

У цій же постанові Верховний Суд України вказав на те, що диспозиція ч. 1

ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК, якими передбачено відповідальність за заподіяння

істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам

окремих громадян або громадським чи державним інтересам, чи

інтересам юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й

включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру).

Верховний Суд України зазначив, що у вироку (ухвалі) має бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру, на думку суду, має бути належним чином підтверджено (у тому числі цивільним позовом, як підтвердження факту

та розміру реальної майнової шкоди) і не викликати сумніву.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу від 30 серпня 2018 року № 13-40кс18, не знайшла підстав для відступу від існуючої правозастосовчої практики, орієнтованої лише на кількісний (вартісний) показник виміру істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Таким чином, виходячи з буквального розуміння змісту п. 4 примітки до

ст. 364 КК (у редакції, що діяла на час прийняття ухвали місцевого суду за результатами розгляду кримінального провадження), тяжкі наслідки можуть мати виключно матеріальний вимір і перераховуватися в матеріальний еквівалент на відміну від попередньої редакції п. 4 примітки.

Одним з елементів об`єктивної сторони злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК

та ч. 2 ст. 366 КК, є наслідок у вигляді завдання тяжких наслідків, які виражаються у матеріальному вигляді. В цьому кримінальному провадженні будь-які розрахунки розміру тяжких наслідків відсутні.

За таких обставин посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що діяння ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, передбачені ч. 2 ст. 364 КК не були декриміналізовані, є безпідставними.

Також безпідставними є доводи прокурора про те, що місцевий суд у своїй

ухвалі не надав належної оцінки діям обвинувачених у частині кваліфікації за ч. 2

ст. 366 КК.

Так, виходячи зі змісту п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні

суд має право прийняти рішення про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284

цього Кодексу.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 284 КПК визначено, що кримінальне провадження закривається якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність

за діяння, вчинене особою.

Таким чином, місцевий суд, перевіривши клопотання обвинувачених, встановив обставини, визначені п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, для закриття кримінального провадження, і тим самим діяв у межах КПК (4651-17) під час підготовчого судового засідання, а оцінка дій обвинувачених на цій стадії судового процесу не проводиться, оскільки це не входить до повноважень суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище особи.

У касаційній скарзі прокурор лише посилається на неправильну оцінку судами підстав для закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 366 КК, а також оспорює висновки про те, що тяжкі наслідки, які передбачає ч. 2 цієї статті, мають виключно матеріальний вимір. Однак, ні в касаційній скарзі, ні під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій кримінального провадження, прокурор не порушував питання щодо наявності в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а в діях ОСОБА_1 - складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК, диспозиція якої не передбачає настання істотної шкоди або тяжких наслідків. З огляду на це касаційний кримінальний суд не має права робити будь-яких висновків стосовно з цього питання, оскільки це буде погіршенням становища осіб, кримінальне провадження щодо яких закрито.

З урахуванням викладеного, істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК та які могли бути безумовною підставою для скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не допустили, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Врахувавши наведене, суд касаційної інстанції робить висновок, що касаційна прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року

та Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора

- без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій С. В. Єремейчук С. О. Стороженко