368/205/18 Про придбання та зберігання вибухових боєприпасів без передбаченого законом дозволу - 17.03.2021 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110190000017, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком 09 січня 2018 року приблизно о 15:00 ОСОБА_1 на території лісопосадки, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Черняхів Кагарлицького району Київської області, знайшов ручну гранату наступальну та, усвідомлюючи, що вказаний предмет є бойовим припасом, здійснив її незаконне придбання, носіння та зберігання. 12 січня 2018 року о 16:50 ОСОБА_1, розібравши вищевказану гранату на її складові частини, а саме, від`єднавши корпус гранати та ударно - дистанційний запал, помістив їх до різних кишень свого верхнього одягу та під час руху по вул. Щасливій с. Черняхів Кагарлицького району Київської області у напрямку вул. Валерія Чухрая вказаного населеного пункту на перехресті зазначених вулиць був зупинений працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не здійснив належної перевірки відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 незаконних методів ведення досудового розслідування та за відсутності результатів проведення належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування вказав на їх безпідставність, у зв`язку з чим ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матолич М.Р. та захисник Лисюк О.В. у засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Крім цього, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК України. За частиною другою цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Виходячи з положень вказаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення, суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими

у статтях 2, 7 КПК Українизавданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Однак при перегляді вироку стосовно ОСОБА_1 апеляційним судом не дотримано вищенаведених вимог закону.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисник Лисюк О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, крім іншого, вказувала на неналежну перевірку доводів останнього про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування, а саме факту фізичного впливу на ОСОБА_1 з боку працівників поліції з метою примусити його до визнання винуватості у незаконному зберіганні гранати.

Проте усупереч вимогам кримінального процесуального закону апеляційний суд при залишенні апеляційної скарги захисника Лисюк О.В. без задоволення, а вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін, належним чином не перевірив вищевказані доводи. Відхиляючи їх, апеляційний суд у своїй ухвалі формально погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, пославшись на досліджені цим судом показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є співробітниками поліції та заперечили застосування до обвинуваченого будь-яких незаконних методів досудового розслідування. Також суд послався на показання свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які були понятими під час вилучення гранати у ОСОБА_1 і вказали про добровільність наданих ним визнавальних показань.

Однак поза увагою суду залишились розбіжності, які містяться у показаннях зазначених свідків. При цьому, надаючи перевагу показанням свідків, які є працівниками поліції, апеляційний суд без надання належної оцінки відхилив показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які стверджували про застосування до обвинуваченого цими працівниками фізичної сили з метою визнання ним вини.

Водночас апеляційним судом не надано жодної оцінки даним, які містяться у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020100000001168 від 10 червня 2020 року про внесення відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, за заявою ОСОБА_1 щодо застосування до нього працівниками поліції фізичного насильства, який був наданий прокурором у судовому засіданні апеляційного суду 11 червня 2020 року та долучений судом до матеріалів кримінального провадження (Т. 2, а. п. 96). Суд апеляційної інстанції 22 липня 2020 року закінчив розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та при цьому не з`ясував яке рішення було прийнято Державним бюро розслідувань за заявою обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів під час проведення досудового розслідування.

Такий підхід у контексті положень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також усталеної практики Європейського суду з прав людини не можна визнати вмотивованим та прийнятним.

Так, виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справах "Вергельський проти України" та "Яременко проти України" (рішення від 12 березня 2009 року та 12 червня 2008 року відповідно), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень у порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування із внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було дотримано судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .

Водночас, встановлення у цьому кримінальному провадженні обставин, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, має важливе значення з огляду на те, що вирок суду першої інстанції вирішальною мірою базується на даних слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_1, під час якого він визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки при її постановленні залишились не перевіреними належним чином доводи щодо застосування незаконних методів досудового розслідування до засудженого, внаслідок яких він обмовив себе у вчиненні злочину, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість цього рішення і є підставою для його скасування.

Таким чином, допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними, тобто такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися такою, що постановлена з додержанням вимог статей 370, 419 КПК України, а тому касаційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, вказане судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати наведене, ретельно, використовуючи усі процесуальні можливості, здійснити перевірку доводів засудженого, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , практики Європейського суду з прав людини, ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване судове рішення.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, який необхідно провести повно та всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону і, в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1, з метою попередження ризику його переховування від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, визначені главою 32 КПК України (4651-17) , та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.