2а/0370/3534/12 Про скасування рішення про відмову у визнанні особи біженцем - 25.01.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.11.2012 року по справі № 2а-0370/3534/12 за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про скасування рішення про відмову у визнанні біженцем особу, -

10.08.2012р. ОСОБА_4 (Позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (Відповідач) про скасування рішення від 10.08.2012р. № 368-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що 17.10.2012р. Управлінням Державної міграційної служби у Волинській області повідомлено Позивача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що дане рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні із інформацією про країну походження заявника та суперечать вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (3671-17) та порушують норми Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, те, що ОСОБА_4 є громадянином Сомалі, проживав у місті Магадішо, район Вамдачір, та належить до клану меншин Мадіван. За словами Позивача батьки ОСОБА_6 - дівчина з якою він зустрічався, були із клану більшості - Хавія та погрожували вбити його за те, що він з клану меншин Мадіван. В зв'язку з чим змушений був покинути країну походження, через побоювання стати жертвою чи тортур, нелюдського або такого що принижує честь та гідність поводження.

Тому Позивач просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2012 року № 368-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати Відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08.11.2012р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2012р. № 368-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою скасувати рішення Державної міграційної служби України № 368-12 від 10.08.2012р. про відмову ОСОБА_4 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати даний орган влади повторно розглянути заяву Позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що у разі повернення до Сомалі існує обґрунтована небезпека зазнати переслідувань з боку злочинних угрупувань, а місцева влада немає змоги його захистити. Однак, Відповідач не дослідив об'єктивно та у повному обсязі його доводів і не дав їм належної оцінки, чим порушив вимоги законодавства України та міжнародного права, які регулюють питання надання статусу біженця.

Представник Позивача підтримує апеляційну скаргу.

Представник Відповідача проти скарги заперечує.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Могадішо Республіки Сомалі, за національністю - сомалієць, належить до клану меншин Мадіван, за віросповіданням - мусульманин, неодружений, є громадянином Республіки Сомалі. Оригіналів документів, що встановлюють особу, громадянство та маршрут прибуття Позивач не надав.

Зі слів Позивача (співбесіда від 10.04.2012р.) вбачається - він виїхав із Сомалі у травні 2011р. та прибув автомобілем до Ефіопії, де знаходився приблизно чотири місяці, чекаючи на виготовлення візи до Росії. За захистом не звертався, бо мав на меті потрапити до однієї з країн Західної Європи. У вересня 2011 року заявник літаком з Ефіопії прилетів до Росії, транзитом через Єгипет. В Росію заявник прибув легально, маючи студентську візу в Казанський університет, але туди він не поїхав, пояснивши це тим, що він і не планував туди їхати, та в нього не було грошей. Після одного місяця перебування у Росії заявник відправився у напрямку України, а саме до м. Вінниця. Після двох місяців перебування у Вінниці заявник був затриманий працівниками міліції. На питання, куди саме він хотів потрапити залишаючи свою країну походження, ОСОБА_4 відповів, що мав на меті потрапити до Європи. З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2012 року звернувся до Державної міграційної служби України із заявою з метою отримання статусу біженця.

Рішенням Державної міграційної служби України № 368-12 від 10.08.2012р. ОСОБА_4 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що його сповіщено повідомленням від 17.10.2012р. № 86.

Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрата та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців на час виникнення спірних правовідносин регулювались Законом України «Про біженців» (3671-17) .

Повноваження органів міграційної служби на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця закріплені у статтях 11-12 Закону України «Про біженців».

У розумінні абзацу другого статті 1 зазначеного Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 Закону України «Про біженців» до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема віднесено:

- прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;

- розгляд скарг на рішення органів міграційної служби про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, скасування зазначених рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців.

До компетенції органів міграційної служби статтею 7 зазначеного Закону віднесено, повноваження, зокрема щодо:

- прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом;

- прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця;

- розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;

- перереєстрація осіб, яким надано статус біженця.

Законом України від 21.10.1999р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара УВК ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (1185-14) . Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік).

Відповідно до зазначеного Керівництва, встановлені критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва, з процедур і критеріїв із визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти на підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином,у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Як вбачається із наведених фактів, переслідування достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують подій переслідування саме заявника.

Судом враховано, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (995_011) і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватись всі чотири підстави. Не має значення, чи склались обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Частиною 11 статті 9 Закону визначено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної ь служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Дослідивши заявлені Позивачем обставини та інформацію про країну походження, орган міграційної служби підготував висновок, згідно з яким рекомендував Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову громадянину Самалійської Республіки ОСОБА_4 відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Заява скаржника про надання статусу біженця в Україні вирішена управлінням міграційної служби з дотриманням вимог національного законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини. Цим рішенням обґрунтовано відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, оскільки Позивач не навів цілком обґрунтованих побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів особової справи, під час співбесіди з працівниками міграційної служби 10.04.2012р. ОСОБА_4 повідомив, що причиною виїзду з країни походження є те, що, він належить до клану меншості, мав проблеми з Аль-Шабаб.

З матеріалів особової справи № 50/12 вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало те, що основними причинами звернення позивача за статусом біженця стало бажання потрапити до однієї з країн Європи.

Таким чином, Відповідачем - Державною міграційною службою України було вчинено належну перевірку у межах наданої компетенції, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Відповідача є правомірним та обгрунтованим.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, колегія судів апеляційного суду прийшла до висновку про те, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.11.2012 року по справі № 2а-0370/3534/12 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.