800/244/16 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця - 01.06.2016 Прийняття

15 квітня 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС України, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВККС України від 17 березня 2016 року №710/дп-16 про притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Позов мотивований тим, що спірне рішення Комісії є протиправним та підлягає скасуванню. Вказала, що Комісія у своєму рішенні фактично вдалася до оцінки доказів зібраних у справі, дій судді щодо розгляду справи та відповідності прийнятого рішення обставинам справи. Разом з цим, відповідач не встановив та не зазначив, чи наявне у її діях винне протиправне порушення службових обов'язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві як і не наведено обґрунтування доведеності або недоведеності об'єктивності розгляду справи. Відповідачем не враховано ступінь вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, не з'ясовано питання щодо наявності негативних наслідків як і не зазначено взагалі їх наявність. Позивач вважає, що викладенні в оскаржуваному рішенні ВККС України обставини не є достатніми для висновку про необхідність притягнення її до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 1 підпункту "б" частини 1 і частини 2 статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, а тому просить визнати незаконним та скасувати рішення ВККС України від 17 березня 2016 року № 710/дп-16.

Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву зазначає, що спірне рішення ВККС України прийняте на підставі,в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, з дотриманням процедури та передбачених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв для його прийняття.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що вважає спірне рішення законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи позовної заяви, заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВККС України визначені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності ВККС України, і не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також - обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, які саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 1037/2008 від 13 листопада 2008 року (1037/2008) ОСОБА_6 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України № 452-VII від 05 вересня 2013 року (452-18) ОСОБА_6 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва безстроково.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що дисциплінарне провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6. у Комісії було ініційовано за зверненням народного депутата України Соболєва Є.В., якому з опублікованої на сайті інтернет-порталу "Цензор.нет" статті стало відомо про можливі зловживання суддею ОСОБА_6. при здійсненні правосуддя, а саме незаконну відмову у накладенні арешту на вилучені кошти ТОВ "ФК Вікторія".

За результатами перевірки даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6. членом Комісії 12 січня 2016 року складено висновок з викладенням виявлених у ході перевірки фактів та обставин, який разом з матеріалами дисциплінарного провадження був предметом розгляду на засіданні Комісії 28 січня 2016 року. За результатами розгляду питання про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_6. рішенням Комісії від 28 січня 2016 року № 270/дп-16 відкрито дисциплінарну справу.

Рішенням ВККС України № 710/дп-16 від 17 березня 2016 року вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6. та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи, 11 серпня 2015 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого з ОВС третього відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, погоджене із прокурором прокуратури міста Києва, в кримінальному провадженні № 42015100000000068 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуків 05 серпня 2015 року.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6. від 14 серпня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання в кримінальному провадженні, внесеному 23 січня 2015 року до ЄРДР за № 42015100000000068, за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуків 05 серпня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно вилучене під час обшуків 05 серпня 2015 року, слідчий суддя послався на вимоги статей 167, 170 КПК України та вказав, що відсутні законні підстави для арешту вказаного у клопотанні майна, оскільки слідчим не надано належних доказів для підтвердження зазначених у клопотанні обставин.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 27 серпня 2015 року скасовано ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року і постановлено нову ухвалу, якою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС третього відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, погоджене із прокурором прокуратури міста Києва, в кримінальному провадженні № 42015100000000068 за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуків 05 серпня 2015 року.

Апеляційним судом зазначено, що матеріали кримінального провадження свідчать про те, що грошові кошти та речі, які тимчасово вилучені під час обшуку, відповідають критеріям частини 2 статті 167 КПК України: є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів.

В оскаржуваному рішенні ВККС України, зокрема зазначено, що при перевірці обставин, за яких слідчим суддею ОСОБА_6. було зроблено правовий висновок, що не відповідає фактичним обставинами справи, і були порушенні вимоги статей 132, 167, 171- 173 КПК України, Комісія виходить із обставин, які є предметом доказування у цій категорії кримінальних проваджень та які суддя мала перевіряти при розгляді клопотання про арешт майна, вилученого внаслідок обшуку, і обставин, які суддя фактично перевіряла та поклала в основу скасованого судового рішення.

Крім того, Комісія у своєму рішенні зазначає, що зі змісту скасованої апеляційним судом ухвали вбачається, що слідчий суддя ОСОБА_6. замість з'ясування обставин, які підлягали перевірці відповідно до вимог частини 2 статті 173, частини 2 статті 167 КПК України, суддя вдалася до з'ясування правильності написання адреси місця проведення обшуку (м. Київ, вул. Малишка, 39а чи м. Київ, вул. Малишка, 39А) та законності діяльності ТОВ "ФК "Вікторія", де проводився обшук і за його результатами було тимчасово вилучено майно. Із цієї ж ухвали також вбачається хоч суддя і послався на те, що вилучені в ході обшуку речі не відповідають вимогам частини 2 статті 167 КПК України, про те не встановила обставин, на підставі яких вона прийшла до такого висновку, та не зазначила у своєму рішенні доказів, які підтверджують цей висновок і спростовують доводи слідчого про необхідність арешту.

На підставі вищенаведених обставин, взявши до уваги факт скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року, а також самостійно встановивши обставини недотримання позивачем процесуальних норм, зокрема, приписів статей 132, 167, 171- 173 КПК України, Комісія дійшла висновку про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6. ознак дисциплінарного проступку та прийняла оскаржуване рішення про притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає передчасними висновки ВККС України, а рішення Комісії від 17 березня 2016 року № 710/дп-16 таким, що порушує права та законі інтереси позивача, враховуючи наступне.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 6, частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 9 Розділом І Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , який набрав чинності 28.03.2015 року, внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року (2453-17) (далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) шляхом викладення Закону у новій редакції.

Частинами 2 та 3 статті 93 Закону № 2453-VI встановлено, що право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх представників. Адвокат зобов'язаний перевірити факти, які можуть тягнути дисциплінарну відповідальність судді, до подання відповідної скарги (заяви). Адвокат, прокурор зобов'язаний відмовити у зверненні зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді за наявності конфлікту інтересів, а також у разі, якщо такий адвокат є учасником судового процесу, в якому бере участь суддя, щодо поведінки якого подається відповідне звернення. Вища кваліфікаційна комісія суддів України і Вища рада юстиції затверджують та розміщують на офіційному веб-порталі судової влади зразок скарги (заяви) щодо поведінки судді.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 95 Закону № 2453-VI дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляд дисциплінарної справи і прийняття рішення. За зверненням, яке відповідає встановленим цим Законом вимогам та не підлягає поверненню, членом органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, проводиться перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження. Така перевірка проводиться у порядку, встановленому цим Законом.

Єдиною підставою для застосування можливого дисциплінарного стягнення, за вказаними відповідачем мотивами, у рішенні Комісії від 17 березня 2016 року № 710/дп-16 визначено пункт 1 частини 1 статті 92 Закону № 2453-VI.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 92 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: умисне або внаслідок недбалості: незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил підсудності чи підвідомчості; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад гласності і відкритості судового процесу; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу; порушення правил щодо відводу (самовідводу).

Разом з цим, частина 2 зазначеної статті встановлює, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Наведені законодавчі норми відповідають міжнародним стандартам щодо незалежності суддів. Так, Рекомендацією СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 68); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (пункт 69).

Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

Колегія суддів зазначає, що перевірка ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2015 року відбулась апеляційним судом міста Києва, внаслідок чого судом апеляційної інстанції було встановлено, що висновок слідчого судді про ненадання належних доказів на підтвердження зазначених у клопотанні обставин та відсутність законних підстав для арешту тимчасово вилученого в ході обшуку майна не відповідає матеріалам справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначала, що на час прийняття клопотання про арешт майна не виникало питань щодо його невідповідності нормам КПК України (4651-17) , проте, під час його розгляду представниками власника майна було надано документи, що спростували доводи, викладені в клопотанні слідчого, у зв'язку з чим, нею була оголошена перерва та надано можливість слідчому та прокурору надати додаткові пояснення на питання, які виникли під час розгляду справи. При цьому, ОСОБА_6 зазначає, що в судовому засіданні були допитані ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які пояснили, що працюють охоронцями в ПП "Омега", яке здійснює охорону ТОВ "ФК "Вікторія" і 05 серпня 2015 року у них було вилучено майно, а саме їх зброю, дозвільні документи на які були в наявності, про що вони повідомляли працівників правоохоронних органів. Все це було зазначено нею в ухвалі від 14 серпня 2015 року.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 (v002p710-11) , згідно з яким давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Колегія суддів також вважає, що такий висновок Комісії ухвалений без належного врахування попередньої тривалої і бездоганної діяльності ОСОБА_6 на посаді судді. Зокрема, згідно характеристики позивача, складеної в.о. голови Шевченківського районного суду міста Києва, ОСОБА_6 за час роботи у суді зарекомендувала себе з позитивної сторони, є досвідченим, кваліфікованим суддею, приділяє належну увагу вивченню діючого законодавства України та вмінню правильно застосовувати його в своїй практиці, вивчає законодавство та судову практику по окремим категоріям справ, працює над підвищенням своєї професійної кваліфікації.

Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку про недотримання Комісією вимог щодо обґрунтованості та пропорційності під час прийняття 17 березня 2016 року рішення № 710/дп-16, тому оскаржуване рішення є незаконним (протиправним), а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа

З огляду на викладене, підлягають стягненню з ВККС України на користь ОСОБА_6 понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі 551,20 гривня.

На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 94, 159- 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 березня 2016 року № 710/дп-16 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6 та застосування до судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення в виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця - визнати протиправним та скасувати.