ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/3386/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року
у справі № 3226/12/1470
за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора і Ко"
про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в :
Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Інспекція) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора і Ко" (далі - Товариство), в якому просило стягнути з Товариства борг у сумі 489 045,15 грн. на користь Державного бюджету України.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року позов задоволено: стягнуто з Товариства борг у сумі 489 045,15 грн. на користь Державного бюджету України.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково: постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Представник позивача подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариством до Інспекції було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 20 лютого 2012 року № 3313, якою визначено до сплати суму податкового зобов'язання в розмірі: 79 710,00 грн. - строк сплати 01 березня 2012 року; 79 710,00 грн. - строк сплати 30березня 2012 року, 79 710,00 грн. - строк сплати 30 квітня 2012 року), 79 710,00 грн. - строк сплати 30 травня 2012 року).
Відповідно до статті 129 Податкового кодексу України Товариству нараховано пеню в розмірі 4 373,60 грн.
З урахування наведеного, суди зробили висновок, що загальна сума заборгованості Товариства складає 489 045,15 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки Товариством не сплачено узгоджені суми грошового зобов'язання у визначені строки, вони підлягають стягненню в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за змістом підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) податковим органом надано право вертатися до суду саме з позовом щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини, оскільки позивач звернувся з позовом, в якому просив стягнути з Товариства борг у сумі 489 045,15 грн. на користь Державного бюджету України, ним невірно обрано спосіб реалізації наданого права.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Статтею 95 Податкового кодексу України визначено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Згідно з пунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що органи державної податкової служби в разі наявності у платника податків боргу, можуть вживати заходи щодо стягнення коштів платника податків з рахунків у банках шляхом звернення до суду з позовом. При цьому, зазначення в позові позовної вимоги про стягнення з платника податків податкового боргу не свідчить, що позивачем обрано неналежний спосіб реалізації наданого права.
А відтак суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку.
Не відповідають і фактичним обставинам справи і висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення спірних сум з відповідача, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що фіксують факти розрахунків Товариства з Державним бюджетом, нарахування Товариству пені та податкових зобов'язань.
Так, в силу вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 (z0843-05) (яка була чинна на час звернення позивача до суду), нарахуванню в особових рахунках платників підлягають: податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником; податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, нараховані органом державної податкової служби та узгоджені платником відповідно до чинного законодавства; пеня за порушення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання; відсотки за користування розстроченням (відстроченням) податкових зобов'язань; непогашені суми векселя, що видається суб'єктом господарювання при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.
Таким чином, з урахуванням наведеного, судам слід було вжити заходи щодо витребування роздруківки з особового розрахунку відповідача з метою перевірки фактичного розміру податкового боргу.
Варто відмітити й те, що в апеляційній скарзі відповідач не погоджувався із розміром податкового боргу та вказував про частково його погашення, що однак не знайшло оцінки в рішенні суду апеляційної інстанції і перевірити неможливо в силу відсутності роздруківки з особового розрахунку відповідача.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
у х в а л и в:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.
Судді
О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
М.І. Костенко