584/27/18 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України - 19.01.2021 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 25 березня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Путивля Сумської області,

виправданого у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Обставини справи

1. ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що у вересні 2017 року поблизу річки Сейм у м. Путивлі Сумської області він зірвав кілька гілок з кущів дикорослої коноплі, з яких вдома виготовив та зберігав без мети збуту наркотичний засіб канабіс, а 12 грудня 2017 року виготовив екстракт канабісу, які того ж дня виявили та вилучили працівники поліції під час огляду його домоволодіння. За висновком експерта під час огляду було вилучено 119,79 г канабісу та 3,642 г екстракту канабісу.

2. Глухівський міськрайонний суд Сумської області вироком від 5 березня 2019 року виправдав ОСОБА_1 за цим обвинуваченням у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину. Суд визнав недопустимим протокол огляду місця події від 12 грудня 2017 року на тій підставі, що цей огляд насправді приховував обшук домоволодіння обвинуваченого і був проведений на порушення процесуального закону. Також суд визнав недопустимим висновок експерта, що ґрунтувався на доказах, отриманих під час недопустимого обшуку.

3. Сумський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2020 року залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на пункти 1 і 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд не спростував належним чином доводів, зазначених в його апеляційній скарзі.

5. Прокурор вважає неправильним визнання недопустимим протоколу огляду місця події від 12 грудня 2017 року, оскільки виправданий надав письмову згоду на проведення слідчих дій у своєму домоволодінні; крім того, наступного дня слідчий суддя надав дозвіл на огляд цього домогосподарства з метою виявлення та вилучення наркотичних засобів.

6. Він також вважає, що висновки експертів безпідставно були визнані недопустимими.

7. Прокурор стверджує, що, навіть якщо визнати протокол огляду недопустимим, винуватість виправданого доводиться іншими незалежними доказами, зокрема протоколом слідчого експерименту від 10 січня 2018 року, під час якого той розповів про обставини вчинення злочину і визнав винуватість.

Позиції учасників касаційного розгляду

8. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду до суду касаційної інстанції не надходило.

9. У судовому засіданні прокурор Чабанюк Т.В. не підтримала доводів касаційної скарги сторони обвинувачення.

10. Захисник погодився з думкою прокурора щодо законності та обґрунтованості оскарженої ухвали та просив відмовити у задоволення касаційної скарги.

Оцінка Суду

11. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

12. Суд погоджується з судами попередніх інстанцій у тому, що докази, вилучені під час слідчої дії, зафіксованої в протоколі огляду від 12 грудня 2017 року, мають вирішальне значення для цієї справи. На них ґрунтуються висновки експертів від 27 грудня 2017 року та від 3 січня 2018 року, які підтверджують, що вилучені речовини є наркотичними засобами в обсязі, достатньому для притягнення до відповідальності за статтею 309 КК. Таким чином, визнання результатів огляду недопустимим доказом тягне за собою визнання недопустимими і цих висновків, оскільки їх похідний характер від недопустимого доказу є цілком очевидним.

13. Також Суд не підтримує твердження прокурора про те, що протокол слідчого експерименту, проведеного із виправданим, сам по собі є достатнім доказом його винуватості. Не вдаючись до аналізу допустимості самого протоколу слідчого експерименту, Суд зазначає, що він не містить інформації, на підставі якої можна встановити, чи є речовини, про які повідомляє виправданий, наркотичним засобом, який його вид, обсяг тощо - тобто обставини, які мають вирішальне значення для встановлення складу злочину.

14. Таким чином, у цій справі ключовим залишається питання: чи є допустимими докази, отримані в ході слідчої дії, відображеної у протоколі огляду місця події від 12 грудня 2017 року.

15. Суд першої інстанції визнав цей протокол і, відповідно, все вилучене під час цієї слідчої дії, недопустимим доказом, оскільки вважав, що у цьому випадку під виглядом огляду було проведено обшук. На обґрунтування свого висновку суд зазначив, що особи, які проводили цю слідчу дію, вчиняли активні пошукові дії, зокрема відчиняли та оглядали всі шафи в будинку, перевіряли вміст посуду, газової шафи та печі, перекладали та оглядали особисті речі обвинуваченого тощо. Суд першої інстанції визнав цей доказ недопустимим, оскільки обшук було проведено без відповідної ухвали слідчого судді і до внесення відомостей до ЄРДР.

16. Суд не має підстав ставити під сумнів цей висновок суду першої інстанції. Він неодноразово визнавав неприпустимим проведення обшуку під виглядом огляду місця події-[1], оскільки таким чином нівелюються вимоги судового контролю, передбачені статтею 233, частиною 2 статті 234 КПК.

17. Сторона обвинувачення посилається на те, що вимоги закону були виконані, оскільки після проведеної слідчої дії в домоволодінні виправданого відомості про правопорушення було внесено до ЄРДР і наступного дня слідчий суддя постфактум надав дозвіл на огляд.

18. Суд не вважає, що обставини цієї справи дають підстави визнати згадану слідчу дію законною, а її результати - допустимими доказами.

19. Проникнення до володіння особи з метою вчинення будь-яких дій є втручанням у право, захищене статтею 30 Конституції України та низкою міжнародних договорів, включаючи статтю 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Хоча це право не є абсолютним, але будь-яке втручання в таке право має бути виправданим.

20. Перш за все, таке втручання має ґрунтуватися на законі, який повинен тлумачитися і застосовуватися таким чином, щоб сутність цього фундаментального права особи не була порушена.

21. Відповідно до частини 3 статті 214 КПК здійснення слідчих дій до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) не допускається. Ця вимога є гарантією того, що органи правопорядку мають хоча б мінімальні підстави для втручання у права і свободи осіб. Враховуючи практичні потреби розслідування, закон допускає проведення огляду місця події до внесення відомостей в ЄРДР.

22. Однак передбачене законом виключення для огляду місця події допускає лише більш пізнє внесення відомостей про можливе вчинення правопорушення до реєстру, однак не означає, що такі відомості можуть бути відсутні на час прийняття рішення про проведення цієї слідчої дії.

23. У цій справі після проведення спірної слідчої дії до ЄРДР були внесені лише ті відомості, які були отримані вже в ході її проведення в домоволодінні виправданого. Ці ж відомості були надані слідчому судді для отримання постфактум дозволу на огляд домоволодіння виправданого.

24. Це призводить до висновку, що на момент прийняття рішення про проведення цієї слідчої дії у осіб, що її проводили, була відсутня будь-яка інформація, яка давала підстави для втручання в право особи на недоторканість її житла та іншого володіння, а тому таке втручання було безпідставним.

25. Суд вважає, що цей висновок про безпідставність проникнення до домоволодіння особи не змінюється від того, чи була слідча дія, проведена в домоволодінні виправданого, оглядом місця події чи обшуком.

26. Сторона обвинувачення посилається також на те, що слідча дія в домоволодінні виправданого була проведена за його письмовою згодою. У матеріалах справи дійсно є завчасно заготовлений бланк дозволу на проведення слідчих дій у володінні, заповнений у відповідних графах і підписаний виправданим.

27. Суд зазначав у своїх рішеннях, що при оцінці того, чи надала особа, що володіє житлом чи іншим володінням, добровільну згоду на проникнення і здійснення слідчих дій у такому володінні, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись наявністю письмового підтвердження такої згоди.-[2]

28. Суд не може погодитися зі стороною обвинувачення, що у обставинах цієї справи наявність підписаного виправданим бланку письмової згоди свідчить про добровільну і інформовану згоду на таке проникнення.

29. Для того, щоб особа мала можливість прийняти інформоване рішення, чи надати доступ до свого володіння, вона має володіти інформацією, яка дозволяє їй врахувати свої права та інтереси й, можливо, інтереси інших осіб, які можуть бути порушені допуском органів правопорядку до володіння.

30. Частина 3 статті 234 КПК визначає обсяг інформації, що має бути надана слідчому судді для того, щоб він мав можливість прийняти зважене рішення щодо надання дозволу на проникнення до володіння. Це положення, mutatis mutandis, визначає й той обсяг інформації, що має надаватися володільцю для отримання добровільної інформованої згоди на доступ до його володіння.

31. Виходячи з цього положення, для того, щоб зробити висновок про добровільність згоди особи на доступ до свого володіння, слід пересвідчитися, що вона розуміла:

- у зв`язку з чим вимагається доступ до володіння;

- які є підстави для проведення відповідних дій;

- які саме дії планується провести після отримання доступу до володіння і яка їхня мета;

- якій частині володіння планується проводити дії;

- протягом якого часу планується проводити дії;

- до яких обмежень у користуванні володінням це може призвести.

32. Дозвіл має стосуватися саме тих дій, про які особа проінформована. Проникнення до частини володіння або здійснення інших дій, на які не отримана ясно виражена згода, не може вважатися таким, що здійснене за добровільною згодою.

33. Безумовно, сторона, яка доводить наявність добровільної та інформованої згоди, може представити докази того, що з обставин, які існували на той час, особа розуміла цю інформацію і своїми конклюдентними діями надала доступ до визначеного володіння.

34. У цій справі, як зазначав Суд (пункт 24 вище), на момент прийняття рішення про проведення слідчої дії в домоволодінні виправданого органи правопорядку не мали будь-якої інформації, які давала підстави для втручання в його право на недоторканість володіння. Таким чином, вони не могли й повідомити таку інформацію володільцю, щоб отримати його інформовану згоду.

35. За таких обставин Суд не може вважати, що ця слідча дія проведена за добровільної згоди володільця, і погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій, які не надали цій обставині вирішального значення при оцінці її законності.

36. Суд не бачить підстав розглядати інші доводи касаційної скарги прокурора, оскільки вони не спростовують зазначених висновків щодо недопустимості вирішальних доказів обвинувачення.

37. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів прокурора, викладених в апеляції та аналогічних доводам у касаційних скаргах, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з чим погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 25 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

А.П. Бущенко Н.О. Антонюк Т.В. Шевченко

[1] Постанови від 22 травня 2018 року (справа №662/1113/15), https://reyestr.court.gov.ua/Review/74309843; 7 червня 2018 року (справа №740/5066/15-к), https://reyestr.court.gov.ua/Review/74598730; 26 лютого 2019 року (справа №266/4000/14-к), https://reyestr.court.gov.ua/Review/80304896; 19 березня 2019 року (справа №380/157/14-к), https://reyestr.court.gov.ua/Review/80681410; 22 травня 2019 року (справа №640/2449/16-к), https://reyestr.court.gov.ua/Review/82001802; 8 квітня 2020 року (справа №447/1765/16-к), https://reyestr.court.gov.ua/Review/88749363

головуючого	Бущенка А.П.,
суддів	Антонюк Н.О., Шевченко Т.В.,
за участю: секретаря судового засідання	Червінської М.П.,
захисника	Назаренка О.О.,
прокурора	Чабанюк Т.В.,