808/8133/13-а Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання щодо платежу податок на додану вартість - 31.05.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014

у справі № 808/8133/13-а

за позовом Концерну "Міські теплові мережі"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Крім того, відповідачем було заявлене клопотання про заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС.

Згідно зі ст. 55 КАС України, заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 12.04.2013 № 176/28-0/32121458, в якому встановлено порушення позивачем вимог, зокрема пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1.1 розділу IV Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Мінфіна України від 17.12.2012 № 1340 (z0201-13) , в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2013 р. на загальну суму 3 644 642,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000102800 від 08.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання щодо платежу податок на додану вартість у сумі 5 466 963 грн., у тому числі з основного платежу у розмірі 3 644 642,00 грн. і за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 1 822 321,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору № 14/2530/11 від 30.09.2011 та додаткової угоди № 2 від 31.08.2012, позивач платіжним дорученням № 33 від 27.12.2012 сплатив на користь НАК "Нафтогаз України" 43 917 327,00 грн. за спожитий природний газ, у тому числі за грудень 2012 р. у розмірі 10 933 026,78 грн. в т.ч. ПДВ 1 822 321,13 грн.

НАК "Нафтогаз України" у грудні 2012 року та у січні 2013 року на адресу позивача не відправив ні податкових накладних за фактом отримання оплати, ні відмов від складання та направлення цих податкових накладних.

Також судами встановлено, що позивач склав і направив на адресу НАК "Нафтогаз України" лист № 297/13 від 18 січня 2013 р., в якому просив терміново вислати на його адресу податкові накладні за грудень 2012 року для своєчасного отримання права на податковий кредит, однак відповіді від контрагента не отримав.

В квітні 2013 року позивач, за його твердженням, прийняв рішення, зокрема подати уточнений розрахунок до податкової декларації за лютий 2013 року, в якому виключити з податкового кредиту раніше включені в нього суми податку на додану вартість у сумі 1 822 321,13 грн., не підтверджені податковими накладними НАК "Нафтогаз України", зменшити суму наявної переплати з податку на додану вартість на вказану суму, нарахувати штраф у розмірі 3 % від суми самостійно виявленої помилки і зменшити суму наявної переплати з ПДВ на суму штрафу.

У судовому порядку встановлено, що 12.04.2013 позивач направив відповідачу Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2013 року (реєстраційний номер 9020015273). Однак, у вказаному Уточнюючому розрахунку позивач допустив помилки, внаслідок чого податковий кредит за лютий 2013 року замість того, щоб бути зменшеним на суму 1 822 321,00 грн., був збільшений на цю ж суму.

В той же час, позивач подав відповідачу 12.04.2013 додаток № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)" (документу було присвоєно № 9020015255), згідно якого у розділі II "Податковий кредит" у графі 4 "обсяг поставки (без податку на додану вартість) задекларована сума - 9 111 605 грн., а в графі 5 "сума податку на додану вартість" вказана сума - 1 822 321 грн. Таким чином, цим документом позивач задекларував зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2013 року на суму 1 822 321 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 15.04.2013, в перший робочий день після 12.04.2013, направив на електронну адресу відповідача документ, зареєстрований під № 9020182118 "Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" та документ, зареєстрований під № 9020182128 "Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" (за лютий 2013 року). У вказаних двох документах дані та інформація, що містилися у документі № 9020015273, були приведені у відповідність до даних і інформації, що містяться в документі № 9020015255.

На підставі вищевикладеного, суд попередніх інстанцій зробили вірний висновок про те, що позивач мав і частково реалізував намір при поданні Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (за лютий 2013 року) і додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)", задекларувати збільшення податкового зобов'язання за податком на додану вартість за лютий 2013 року на суму 1822321,13 грн.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абз. 11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. При цьому, згідно норми частини 4 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Тому, перелічені норми, з урахуванням відсутності у позивача належним чином оформленої податкової накладної та/або письмової відмови у її виданні, виключали право позивача відображати у складі свого податкового кредиту за податком на додану вартість за грудень 2012 року та за січень 2013 року сум податку, фактично сплачених на підставі платіжного доручення № 33. Виходячи з цього, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позивач правомірно не включив до складу податкового кредиту за грудень 2012 року та січень 2013 року суми податку на додану вартість в розмірі 1 822 321,00 грн.

Також судами враховано, що шістдесятий день з дня сплати позивачем грошових коштів в тому числі податку на додану вартість на користь НАК "Нафтогаз України" за платіжним дорученням № 33 від 27.12.2012 припадав на 25.02.2013 і протягом цього строку позивач не отримав від НАК "Нафтогаз України" ні податкової накладної, ні письмової відмови від її складення. Але, з урахуванням закінчення допустимого строку на вчинення цих дій, встановленого ч.4 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу відсутність цих документів надала можливість позивачу стверджувати про відмову НАК "Нафтогаз України" від надання податкової накладної, тому, у позивача виникло право при поданні податкової декларації з ПДВ за лютий 2013 звернутися до податкового органу зі скаргою на дії НАК "Нафтогаз України".

Матеріалами справи підтверджено, що позивач скористався таким правом, подавши 19.03.2013 відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 р. разом з додатком № 8.

При цьому, суди встановили, що позивач дотримався вимог податкового законодавства, оскільки у графі 7 проставив "№ 297/13 від 18.01.2013" і у графі 8 зазначив "продавець податкову накладну не надав, на лист № 297813 від 18.01.2013 на прохання видати ПН продавець не відреагував", і до податкової декларації додав платіжне доручення, яким підтвердив факти оплати податку у зв'язку з придбанням товарів і послуг.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно відніс до складу свого податкового кредиту за лютий 2013 року суму 1 822 321,00 грн. і задекларував її у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року.

Крім того, щодо проведення відповідачем камеральної перевірки, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідач при складенні акту про результати камеральної перевірки від 12.04.2013 виходив із встановленого ним факту безпідставності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту позивачем у зв'язку з непідтвердженням їх первинними бухгалтерськими і податковими документами.

Однак, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідач не мав права досліджувати первинні документи при проведенні камеральної перевірки. У випадку встановлення відповідачем внутрішньої суперечливості податкової звітності, він мав зробити запит позивачу для пояснення причин цієї невідповідності. І у разі ненадання таких пояснень - провести позапланову документальну перевірку. Ці висновки прямо випливають із змісту підп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, згідно яким документальна позапланова перевірка здійснюється, серед іншого, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Здійснити заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на її правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .