369/7608/17 Про замах на умисне вбивство, скоєне під час сварки на грунті особистих неприязних відносин - 10.11.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Пілявіна Г. В. на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110200001507за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області,проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено. від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року вищезазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.

17 березня 2017 року приблизно о 02:30 год., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на перехресті вулиць Білогородської та Молодіжної в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, поблизу магазину "Точка", розташованого за адресою: вул. Білогородська, 25, в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, в ході бійки, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з раніше незнайомим ОСОБА_2, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, використовуючи власний розкладний ніж, який тримав в правій руці, наніс потерпілому ОСОБА_2 два удари в шию з лівої сторони та один удар по лівій вушній раковині, після чого потерпілий став чинити опір та втік.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.

Оцінивши надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції дійшов до висновку, що в судовому засіданні стороною обвинувачення не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, яке б кваліфікувалося як незакінчений замах на умисне вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі. Під час судового розгляду було встановлено, що у ОСОБА_1 не було умислу на заподіяння смерті ОСОБА_2, а тому суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Пілявін Г. В.порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_1 не за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки характер, послідовність дій засудженого, його поведінка під час і після вчинення кримінального правопорушення, локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілого, механізм їх спричинення, знаряддя злочину свідчать про те, що ОСОБА_1 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого, але не вчинив для цього всіх необхідних дій, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілого, оскільки ОСОБА_2 захищався руками від ударів ножем, а також через те, що свідки відтягнули від ОСОБА_1 потерпілого ОСОБА_2, смерть якого не настала у зв`язку з своєчасним наданням медичної допомоги. Зазначає про м`якість призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Стверджує про неправильність рішення суду про часткове задоволення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, не проаналізував та не спростував усіх доводів апеляційної скарги та не надав відповіді на них.

На касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Пілявіна Г. В. подано заперечення захисником Хахулою М. О. в якому він доводить безпідставність доводів касаційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Пілявін Г. В. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор Сингаївська А. О. заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 і захисник Хахула М. О. заперечили проти задоволення касаційної скарги та просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на це, при розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

При розмежуванні замаху на вбивство та умисного тяжкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події та після цього, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Судами першої та апеляційної інстанцій ретельно перевірялися докази щодо спрямованості умислу ОСОБА_1 на вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_2 та встановлено, що ОСОБА_1 не мав умислу на вбивство ОСОБА_2 .

Зазначений висновок ґрунтується на оцінці в сукупності всіх доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, яким суди дали належну оцінку.

Так, судами встановлено, що вчиненню кримінального правопорушення передував конфлікт, який виник між ОСОБА_1 і свідком ОСОБА_3, а пізніше - і потерпілим ОСОБА_2 . У процесі даного конфлікту розпочалася бійка між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ході якої обидва впали на землю, що підтверджується показаннями вказаних осіб а також свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .

Згідно з висновком експерта № 58 від 25 квітня 2017 року у ОСОБА_2 були виявлені: рубець лівої вушної раковини, рубець лівої бокової поверхні шиї у верхній третині, рубець лівої бокової поверхні шиї в середній третині та післяопераційний рубець шиї зліва. Згідно з наданою медичною документацією у ОСОБА_2 були такі тілесні ушкодження: колото-різане поранення шиї зліва у верхній третині з ушкодженням зовнішньої сонної артерії та привушної слинної залози, рана лівої вушної раковини, різана рана середньої третини шиї зліва. Описані тілесні ушкодження утворилися від трьох дій гострого предмету (т.1 а.п. 74-75).

Відповідно до висновку експерта № 88/Д від 06 липня 2017 року у ОСОБА_1, були виявленітілесні ушкодження: поєднана травма- закрита черепно-мозкова травма, забита рана потиличної ділянки, забій головного мозку з вогнищем геморагії в лобно-базальній ділянці справа; перелом кісток носа без зміщення відломків; правосторонній гострий середній отит; перелом суглобового виростку нижньої щелепи справа та тіла нижньої щелепи зліва, садна на зовнішній поверхні лівого колінного суглобу та 2 пари точкових рубців правого стегна. У висновку також вказано про те, що тілесні ушкодження у вигляді переломів утворилися внаслідок дії тупого предмета, яким може бути нога (т. 1 а .п.154-156).

Як вказано в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції, висновки, які зроблені судово-медичним експертом перебувають у відповідності із поясненнями ОСОБА_1 про те, що у процесі бійки йому завдавали удари ногами. При цьому судом було враховано, що протягом усіх подальших подій ОСОБА_1 майже увесь час перебував у полі зору тих чи інших осіб, жодних бійок будь-із ким зафіксовано не було. Як вказав апеляційний суд, наведені обставини дають підстави стверджувати про те, що між ОСОБА_1 та мінімум із потерпілим ОСОБА_2 дійсно відбулася бійка, у ході якої усіма учасниками бійки завдавались обопільні удари.

При цьому цим судом додатково було враховано пояснення як потерпілого ОСОБА_2, так і свідків, з яких вбачається те, що ОСОБА_1 наносив удари лежачи, коли ОСОБА_2 сидів на ньому та прижимав його до землі, сковуючи рухи.

Ці удари не були прицільними, завдавались навмання, оскільки носили хаотичний характер, так як ОСОБА_1 був обмежений як у оглядовості місця події та потерпілого, так і своїх рухах, викликаної тим, що він був прижатий до землі і його рухам здійснювалась протидія із сторони потерпілого.

З огляду на це, як зазначив суд апеляційної інстанції, погоджуючись з місцевим судом, ОСОБА_1 не мав на меті нанести їх саме у ті місця, куди вони були нанесені та не бажав смерті потерпілого ОСОБА_2 .

Колегія суддів також погоджується з цим висновком. У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Пілявін Г. В. не навів ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій з цих питань.

Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, і не встановив підстав для кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на необхідності чого зазначено в касаційній скарзі.

Перевіркою матеріалів провадження не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи представника потерпілого про те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, не проаналізував та не спростував усіх доводів апеляційної скарги та не надав відповіді на них, не знайшли свого підтвердження.

Так, ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог законута навів належні підстави для прийняття рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни та одночасно дав відповіді на всі доводи поданих апеляційних скарг, у тому числі представника потерпілого.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 75 КК України місцевий суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його конкретні обставини, дані про особу засудженого, який має постійне місце реєстрації та проживання, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, до кримінальної відповідальності притягується вперше, пом`якшуючу покарання обставину- часткове добровільне відшкодування заподіяної злочином шкоди,обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, даним про його особу та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України (4651-17) , і при цьому застосовуються норми ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 у сумі 200000 грн відповідає зазначеним вище вимогам, а рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо часткового задоволення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди належним чином мотивоване.