Справа: № 2а-9818/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. 

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були вчинені протиправні дії по проведенню перевірки позивача та винесено податкове повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

На виконання постанови старшого слідчого ОВС ГСУ ДПС України Борисенка В.М. від 11.04.2012 року в рамках кримінальної справи № 69-116 та відповідно до п.п. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС прийнято наказ № 628 від 25.05.2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АБС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельне Управління 26»за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, з ТОВ «Збутпроект-1»за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року.

На підставі зазначеного наказу відповідачем проведено перевірку ТОВ «АБС».

За результатами перевірки складено акт № 201/22-30/32773863, за змістом якого перевіряючими встановлено порушення позивачами п.п. 14.1.228 п. 14.1 статті 14, п. 138.1, п. 138.2 статті 138, п. 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 938198,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 10.07.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002172230, яким за порушення п.п. 14.1.228 п. 14.1 статті 14, п. 138.1, п. 138.2 статті 138, п. 138.4 статті 138, п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 938198,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення правомірним та таким. що прийнято у відповідності до норм податкового законодавства України.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що в перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Будівельне Управління 26»та ТОВ «Збутпроект-1», за результатами яких ТОВ «АБС»були задекларовані валові витрати в розмірі 5143269,00 грн.

Між позивачем та ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Збутпроект-1»укладено ряд договорів на виконання субпідрядних робіт та на виконання комплексу будівельних робіт із будівництва об'єкта -виробниче приміщення м. Полтави.

За результатами виконаних робіт сторонами оформлено акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні та проведено грошові розрахунки, що підтверджується виписками з банку.

Під час перевірки податковим органом встановлено завищення позивачем валових витрат у розмірі 4079123,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 4079123,00 грн.

За результатами аналізу АІС «Співставлення»податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України, постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенка В.М. від 11.04.2012 року в рамках кримінальної справи №69-116 відповідач дійшов до висновку про наявність підстав вважати, що ТОВ «Будівельне управління 26», ТОВ «Збутпроект-1»здійснювали сумнівні фінансово-господарські операції та при складанні податкової звітності безпідставно використовували документи, що не відповідають дійсності, при взаємовідносинах з ТОВ «АБС», що мають ознаки фіктивності.

Згідно протоколу допиту свідка від 06.03.2012 року ОСОБА_3, що зазначений в реєстраційних документах ТОВ «Збутпроект-1»засновником, директором, головним бухгалтером, надав пояснення, що фактично працює монтажником в ДП «Український дім»та отримав пропозицію від знайомого чоловіка на ім'я ОСОБА_7 зареєструвати за винагороду 100,00 доларів США, яку він отримав, на своє ім'я підприємство ТОВ «Збутпроект-1»(код 37617581) без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності прибутку, у зв'язку з чим вони у нотаріуса підписали документи, зміст яких не розумів, податкову звітність, фінансово-господарські документи не підписував, печатку підприємства не отримував.

Згідно протоколу допиту свідка від 05.03.2012 року ОСОБА_4, що зазначений в реєстраційних документах ТОВ «Будівельне управління 26», засновником, директором, головним бухгалтером, надав пояснення, що фактично працює на ТОВ «Євроформат»(код 31724919) та отримав пропозицію від знайомого чоловіка на ім'я ОСОБА_7 зареєструвати за винагороду 100,00 доларів США, яку він отримав, на своє ім'я підприємство ТОВ «Будівельне управління 26»без мети здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності прибутку, у зв'язку з чим вони у нотаріуса підписали документи, зміст яких не розумів, податкову звітність, фінансово-господарські документи не підписував, печатку підприємства не отримував.

Крім цього, відповідачем від ДПІ у Деснянському районі м. Києва було отримано акт від 02.12.2011 року № 7974/7/07-020/36192653 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Будівельне Управління 26»щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2011 року по 31.10.2011 року з урахуванням матеріалів отриманих від ГВПМ у Деснянському районі м. Києва, яке є постачальником ТОВ «АБС».

Старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва старшим лейтенантом податкової міліції Паламарчуком Д.М. проведена перевірка знаходження ТОВ «Будівельне Управління 26»за юридичною адресою м. Київ, вул. Віскозна, 5.

Перевіркою встановлено, що за вищевказаною адресою ТОВ «Будівельне Управління 26»не знаходиться, згідно чого було складено акт від 24.11.2011 року про невстановлення місця знаходження СПД - юридичної (фізичної) особи за адресою реєстрації.

ТОВ «Будівельне Управління 26» не звітує про наявність основних фондів, згідно поданих реєстрів звітів 1-ДФ за 3 квартал 2011 року кількість працюючих -1 особа.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 Цивільного кодексу України).

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсніть встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не можу суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований нареальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

У з'вязку з тим, що договори є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст.1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року № 168/704 (z0168-95) , первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу»розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Разом з цим, згідно п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 138.1, пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (z0168-95) .

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Згідно з п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Правова позиція по даному питанню висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 вересня 2006 року, за змістом якої правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в оглядовому листі від 06.07.2009 року № 982/13/13-09 правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З урахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції про те, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є вірними.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що допустимих доказів, які б спростовували викладенні в акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу, позивачем до суду надано не було.

За змістом пункту 2 вказаного вище Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Будівельне управління 26»та ТОВ «Збутпроект-1», податкові накладні яких стали підставою для формування позивачем валових витрат, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні первинних документів від імені вказаних товариств.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виписані від імені цих товариств податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у них сум до валових витрат є безпідставним.

Крім цього, колегія суддів відповідно до правил ст. 72 КАС України приймає до уваги зазначене вище з урахуванням обставин, встановлених постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2012 року в справі № 2а-9819/12/2670, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року .

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС»-залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.