Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Амєліна С.Є., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника ДФС Зайцева О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства доходів та зборів України і Кіровоградської митниці ДФС

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Міністерства доходів та зборів України, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Кіровоградської митниці Міндоходів про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У липні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог зазначав, що постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-а-2953/10/1170 визнано незаконним і скасовано наказ ДМС України від 04 серпня 2010 року № 1498-к, яким припинено його перебування на державній службі в митних органах на посаді начальника Кіровоградської митниці з 04 серпня 2010 року. Посилаючись на те, що судове рішення виконане позивачем лише у червні 2014 року шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки, проте до роботи фактично не допущено, просив суд зобов'язати Міністерство доходів та зборів України поновити його на посаді начальника Кіровоградської митниці; стягнути з Кіровоградської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 серпня 2010 року по 15 вересня 2011 року у сумі 111733,51 грн, а з Міністерства доходів та зборів України 282746,63 грн середнього заробітку за час затримки поновлення на роботі за період з 15 вересня 2011 року по 08 липня 2014 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року, якою позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_5 на посаді голови Кіровоградської митниці Міндоходів з 04 серпня 2010 року. Стягнуто з Кіровоградської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2010 року по 05 серпня 2011 року в сумі 92584,38 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах Міністерство доходів та зборів України і Кіровоградська митниця ДФС порушують питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема норм Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ). Вказують, що суди не дали належної оцінки обставинам справи та доводам відповідачів про те, що судове рішення у справі № 2-а-2953/10/11 ними повністю виконане шляхом внесення до трудової книжки позивача запису № 34 про скасування наказу № 1498-к, яким припинено перебування ОСОБА_5 на державній службі, а тому залишається чинним наказ № 849-к про призначення позивача на посаду. Крім того, у кошторисі Кіровоградської митниці Міндоходів не передбачено видатків на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, а у 2015 році сума видатків на оплату праці працівників митниці зменшилась на 31 %.

ОСОБА_5 у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Просить залишити касаційну скаргу Кіровоградської митниці ДФС без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що з 29 серпня 2007 року ОСОБА_5 призначено на посаду начальника Кіровоградської митниці, згідно з наказом Державної митної служби України від 28 серпня 2007 року № 849-к (том І а.с.164).

Наказом ДМС України від 04 серпня 2010 року № 1498-к припинено перебування позивача на державній службі в митних органах України на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" (том І а.с.198-199).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2014 року, у справі №2-а-2953/10/1170 за позовом ОСОБА_5 до Державної митної служби України про визнання незаконним і скасування наказу, визнано незаконним та скасовано наказ ДМС України від 04 серпня 2010 року №1498-к "Про припинення перебування на державній службі" (том І а.с.12-19).

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної митної служби України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 336026,00 грн. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року, у справі № 1170/2а-4196/12 відмовлено в задоволенні цього позову (том І а.с.36-38, 63-64).

На виконання рішення суду у справі № 2-а-2953/10/117, 18 квітня 2014 року заступником голови комісії з реорганізації ДМС України видано наказ № 14-к про скасування наказу ДМС України від 04 серпня 2010 року № 1498-к, у зв'язку з чим у червні внесено до трудової книжки позивача відповідний запис № 34. Проте, питання про працевлаштування позивача відповідачами не вирішено.

У серпні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо усунення перешкод позивачу в здійснені повноважень начальника Кіровоградської митниці, зобов'язати видати наказ про повернення посвідчення начальника Кіровоградської митниці та надати право підпису на фінансових та розпорядчих документах.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, у справі № П/811/2763/14 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано відповідача вирішити питання щодо подальшого перебування позивача на державній службі в митних органах України (том І а.с.126-131).

Посилаючись на те, що не зважаючи на судові рішення, питання щодо поновлення ОСОБА_5 відповідачами не вирішено, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Вирішуючи спір та поновлюючи ОСОБА_5 на посаді голови Кіровоградської митниці Міндоходів з 04 серпня 2010 року, суди виходили з того, що згідно з правовим висновком суду апеляційної інстанції у цій справі, ОСОБА_5 звернувся в межах, встановленого статтею 99 КАС України, строку, а оскільки судовими рішеннями у справі № 2а-2953/10/1170 встановлено протиправність наказу ДМС України від 04 серпня 2010 року № 1498-к, вимоги про поновлення на посаді слід задовольнити.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За приписами частин 2,3 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 11 КАС України).

Отже, за загальним правилом, адміністративний суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони і не повинен виходити за межі цих вимог. Однак, норми КАС України (2747-15) допускають випадки, коли суд зобов'язаний вийти за межі вимог адміністративного позову. Це потрібно, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів.

При цьому, встановивши, що звільнення з ініціативи роботодавця проведено незаконно, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати незаконним звільнення із зазначених останнім підстав і, не поновлюючи працівника на роботі, зокрема, змінити дату звільнення (з дня постановлення рішення).

Враховуючи те, що встановлення судом факту незаконного звільнення працівника і, як наслідок, поновлення його на роботі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі, то за приписами статті 11 КАС України питання щодо поновлення ОСОБА_5 на посаді повинно було вирішуватись у справі № 2а-2953/10/1170 і суд, з метою повного з'ясування обставин справи, визначення способу поновлення порушеного права та захисту прав позивача, мав уточнити його вимоги.

Водночас, звертаючись у 2010 році до суду з вимогою визнати неправомірним та скасувати наказ ДМС України від 04 серпня 2010 року № 1498-к, ОСОБА_5 був обізнаний про порушення права та мав можливість заявити вимогу про поновлення на посаді, проте своїм правом не скористався і звернувся до суду з такими вимогами лише через 4 роки.

Відповідно до частини 1 статтею 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 3 статті 99 КАС України).

За правилами частини 3 статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини 2 цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.

Аналіз наведених норм свідчить, що встановлений частиною 3 статті 99 КАС України місячний строк підлягає застосуванню у разі виникнення спору, пов'язаного з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби. А тому, у разі встановлення факту порушення прав особи, суди повинні перевірити обставини, що перешкоджали їй своєчасно звернутись за захистом цього права та поновити такий строк за умови наявності поважних причин для його поновлення.

Проте, правова оцінка причин пропуску ОСОБА_5 строку звернення до суду у судових рішеннях відсутня, а тому питання щодо поновлення позивача на посаді вирішене з порушенням норм статті 100 КАС України.

Разом з тим, частково задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно стягнув на користь позивача ці кошти за період з 26 серпня 2010 року по 05 серпня 2011 року в межах одного року (з у рахуванням часу перебування ОСОБА_5 на лікуванні), мотивуючи рішення тим, що така затримка сталася з вини позивача, оскільки з позовом про поновлення на посаді останній тривалий час не звертався.

В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому суд касаційної інстанції не переглядає їх в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Міністерства доходів та зборів України 282746,63 грн середнього заробітку за час затримки поновлення на роботі за період з 15 вересня 2011 року по 08 липня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині поновлення на роботі ОСОБА_5

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги Міністерства доходів та зборів України і Кіровоградської митниці ДФС задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року скасувати в частині поновлення на роботі ОСОБА_5, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.