ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 206/3631/16-к
провадження № 51-7130км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Єремейчука С. В., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Костюка О. С.,
представника потерпілого Кіптілої М. М. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Мороз Н. А. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора Лютого А. В. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року щодо
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красногорівки Мар`їнського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі ? КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років за вчинення злочину за таких обставин.
30 квітня 2016 року близько 21:30 між ОСОБА_1 та малознайомим йому ОСОБА_2, які їхали у маршрутному таксі № 7 у м. Дніпрі, під час розпиття спиртних напоїв виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_1 розбив скляну пляшку горілки, а її фрагмент (горловину) утримував при собі в правому кулаці.
Приблизно о 21:45 вони вийшли з маршрутного таксі № 7 біля будинку АДРЕСА_1, продовжуючи сваритися, разом пройшли до будинку АДРЕСА_2 на тій самій вулиці, де ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, спрямованим на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині ? потерпілому ОСОБА_2, та реалізуючи його, швидким кроком підійшов впритул спереду до останнього, продовжуючи утримувати раніше розбитий фрагмент пляшки - її горловину в кулаці, та завдав йому два удари вказаною горловиною навідліг знизу вверх в ділянку шиї та обличчя.
У подальшому ОСОБА_2 було госпіталізовано до лікувальної установи, де надано медичну допомогу.
Унаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Згідно висновків суду першої інстанції ОСОБА_1 намагався умисно протиправно заподіяти смерть ОСОБА_2, однак не зміг довести свій злочинний намір до кінця з незалежних від нього причин, оскільки ОСОБА_2 було вчасно надано медичну допомогу.
Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 29 березня 2018 року дії ОСОБА_1 перекваліфікував з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК і призначив йому покарання за цією нормою у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. У решті вирок суду залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 3 вересня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 24 січня 2020 року вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_1, засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, у частині призначення покарання змінив та постановив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 цього кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року і направити справу на новий апеляційний розгляд. Вважає, що рішення прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що суди дійшли помилкового висновку про спрямованість його умислу на заподіяння смерті ОСОБА_2, у той час як фактично він заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, захищаючись від побоїв з боку останнього, а тому його дії потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК. Зазначає, що суд не врахував його показань, які підтверджуються висновком судово-медичної експертизи від 6 травня 2016 року № 1779е, а також не було надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з яких видно, що саме потерпілий ОСОБА_2 був ініціатором конфлікту, якого він намагався уникнути. Не було враховано і того, що згідно з висновком судово-медичної експертизи № 2430е виявлені в ОСОБА_2 тілесні ушкодження не були небезпечними для життя, оскільки не спричинили загрозливих для життя явищ у момент заподіяння. Також вказав, що усупереч ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК (4651-17) ) апеляційний суд не дослідив показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та експерта ОСОБА_8 .
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року і направити справу на новий апеляційний розгляд. Вважає, що рішення прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, унаслідок чого призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора, вказаних у скарзі, і не надав на них вичерпних відповідей, а саме щодо безпідставного невиключення з мотивувальної частини вироку висновку судово-медичної експертизи від 18 травня 2016 року № 1928е та неналежної оцінки доказів під час вирішення цивільного позову. Зазначає, що застосування до засудженого приписів ст. 69 КК з посиланням на добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, похилий вік та поведінку потерпілого є необґрунтованим. Крім цього, вказує, що апеляційний суд залишив без уваги і не оцінив вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та його наслідки.
Представник потерпілого ОСОБА_9 ? адвокат Кіптіла М. М. надіслала до Суду заперечення на касаційні скарги, в яких вказує, що зазначення у мотивувальній частині вироку висновку судово-медичної експертизи від 18 травня 2016 року № 1928е не є істотним порушенням вимог КПК (4651-17) . Крім цього, відзначає, що засуджений постійно змінював свої пояснення, горловину від скляної пляшки приготував завчасно, тілесні ушкодження заподіював у життєво важливу ділянку тіла, покинув місце злочину, а тому призначене покарання є справедливим та відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і його захисник підтримали касаційну скаргу ОСОБА_1, просили її задовольнити, та справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Прокурор не підтримав касаційну скаргу, подану представником публічного обвинувачення, та просив її відхилити, заперечував проти касаційної скарги засудженого.
Представник потерпілого заперечувала відносно касаційних скарг засудженого та прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, доводи, наведені в касаційних скаргах, та заперечення на них колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора і засудженого непідлягають задоволенню.
Так, відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за змістом має вона відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Як передбачено ч. 2 ст. 419 КПК, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Рішення суду апеляційної інстанцій є законним, обґрунтованим й вмотивованим з огляду на положення статей 370, 373 КПК та містить належні, достатні мотиви й підстави його постановлення, а доводи прокурора та засудженого в касаційних скаргах є безпідставними.
Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами, ретельно перевірив викладені в них доводи, які за змістом майже аналогічні доводам у касаційних скаргах, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвала суду апеляційної інстанції є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Приймаючи рішення про доведення винуватості засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, суди врахували непослідовність позиції засудженого, який змінював показання, і те що характер цих змін був спрямований на пом`якшення свого становища і зменшення своєї активної участі у події, яка відбулася.
Водночас є послідовними показання потерпілого про те, що засуджений цілеспрямовано завдавав, спеціально пристосованим предметом ударів у життєво важливий орган - шию, чим заподіяв тілесні ушкодження у вигляді: різано-рваних ран. Засуджений зупинив свої дії тільки тоді, коли потерпілий втік.
Крім цього в основу обвинувального вироку покладено показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, експерта ОСОБА_8 ; фактичні дані, які містяться в письмових доказах - протоколі огляду місця події від 30 квітня 2016 року і від 1 травня 2016 року та у висновках експертів в № 195к від 12 травня 2016 року, № 552 від 8 червня 2016 року, № 937 від 1 червня 2016 року, № 938 від 1 червня 2016 року, № 939 від 1 червня 2016 року, № 940 від 1 червня 2016 року, № 2430е від 22 червня 2016 року, № 112 від 8 червня 2017 року, які безпосередньо дослідив і дав їм оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.
Зокрема, суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1 як знаряддя злочину обрав саме загострену горловину від скляної пляшки, яку приготував у маршрутному таксі шляхом розбиття скляної пляшки та взяв з собою при виході з нього; заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень у життєво важливу ділянку тіла - шию, а також поведінку ОСОБА_1, який після скоєння злочину покинув місце події, не надавши допомогу потерпілому.
При цьому на обґрунтування висновку про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя потерпілого суд послався у вироку на показання: потерпілого ОСОБА_2, який зазначив, що 30 квітня 2016 року в маршрутному таксі між ним і ОСОБА_1 виник словесний конфлікт, в ході якого останній, розбивши скляну пляшку горілки, її горловину утримував при собі. Коли він вийшов з маршрутного таксі, ОСОБА_1 пішов за ним і завдав йому два удари горловиною від розбитої пляшки, при цьому перший удар прийшовся у горло; свідка ОСОБА_5 про те, що 30 квітня 2016 року він ніс службу по охороні громадського порядку, їм повідомили, що на зупинці громадського транспорту ходить чоловік із розбитою пляшкою, коли вони приїхали на місце, то побачили потерпілого, у якого з шиї текла кров, вони намагались допомогти потерпілому, але потім викликали швидку медичну допомогу, а згодом був затриманий ОСОБА_1, який був в нетверезому стані та в руках якого був предмет схожий на фрагмент пляшки, на якому була кров.
Крім цього, як вбачається з висновку експерта від 18 травня 2016 року № 1928е, виявлені у потерпілого тілесні ушкодження у вигляді різано-рваних ран, спричинені механічною дією твердого предмета (предметів) з обмеженою ріжучою контактуючою поверхнею, що діяв (діяли) в ділянках обличчя, шиї і тулуба, яким могли бути й уламки скла або інші предмети з аналогічними властивостями. За своїм характером виявлені у нього тілесні ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров`я, однак, як показав фельдшер ОСОБА_7, потерпілому вводили кровоспинні препарати, він був у шоковому стані, нецензурно лаявся і намагався битися. Якби йому не було вчасно надано медичну допомогу, то за 30?35 хвилин міг би настати летальний результат.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам суду першої інстанції про те, що в ході слідчого експерименту ОСОБА_1 показав, що завдав потерпілому удару кулаком у ділянку обличчя ліворуч та ногою в ділянку лівої нижньої кінцівки, нижче колінного суглоба, однак під час огляду потерпілого 5 травня 2016 року у вищевказаних місцях тілесних ушкоджень не було виявлено.
ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в намаганні умисно протиправно заподіяти смерть ОСОБА_2, яке він не зміг довести до кінця з незалежних від нього причин. Характер тілесних ушкоджень, заподіяння їх у життєво важливу ділянку тіла - шию, їх наслідки ? виникнення крововтрати, яка виникла, а також висновки експертиз і показання фельдшера підтверджують спрямованість умислу засудженого на вбивство потерпілого, і дії його кваліфіковано як замах на умисне вбивство саме у зв`язку з тим, що не були доведені до кінця з причин, що не залежали від його волі. Тяжкість виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що засуджений мав умисел на позбавлення життя потерпілого.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджено місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження в повному обсязі доказів, захисником засудженого наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, та показань потерпілого, свідків ОСОБА_5,ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7, роз`яснення експерта ОСОБА_8 .
Апеляційний суд також повторно допитав свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_11, дав їх показанням оцінку та врахував під час прийняття рішення.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, іншої оцінки їм не дав, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Інші доводи засудженого, що стосуються переоцінки фактичних обставин та достовірності доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Доводам прокурора про те, що суд безпідставно не виключив з мотивувальної частини рішення висновку судово-медичної експертизи від 18 травня 2016 року № 1928е, а також про неналежну оцінку доказів під час вирішення цивільного позову, суд апеляційної інстанції надав оцінку, яка є обґрунтованою, та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли бути підставою для скасування судового рішення, суд не встановив. Крім цього, апеляційний суд правильно звернув увагу, що прокурор не подавав позову, а потерпілий чи його представник не оспорювали рішення в цій частині.
Також апеляційний суд врахував як обтяжуючу обставинупокарання ОСОБА_1 вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Однак у той же час взяв до уваги добровільне відшкодування засудженим матеріальної шкоди потерпілому, його похилий вік, поведінку потерпілого безпосередньо перед вчиненням засудженим злочину, тому в цьому кримінальному провадженні з огляду на обґрунтування, викладені апеляційним судом, касаційний суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, очевидної невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу. У ній суд зазначив встановлені ним обставини з посиланням на докази, мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, положення закону, якими керувався, та підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора Лютого А. В. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню
не підлягає.
Судді:
В. М. Бородій С. В. Єремейчук А. О. Чистик