623/1911/17 Про умисне вбивство, скоєне на грунті особистих неприязних відносин - 16.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Павленко М.О. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220320000833, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Оленівка Волноваського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 червня 2017 року близько 14:00, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин із ОСОБА_2, переслідуючи умисел на позбавлення життя останнього, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, завдав ОСОБА_2 одного удару ножем у ділянку грудної клітки та не менше чотирьох ударів у голову, чим заподіяв йому тяжких тілесних ушкоджень.

При цьому ОСОБА_1 виконав всі дії, необхідні для доведення свого умислу до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, у зв`язку із своєчасним наданням необхідної медичної допомоги потерпілому ОСОБА_2 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника Міщенко І.І., прокурора Павленко М.О. залишено без задоволення, а вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 12 серпня 2019 року - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Павленко М.О. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд належним чином не врахував тяжкості вчиненого злочину, особи засудженого ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення замаху на умисне вбивство, вину не визнав та не розкаявся, за місцем проживання характеризується негативно, не працює та веде антисоціальний спосіб життя. Крім того, вважає, що місцевий суд безпідставно не врахував обставинами, які обтяжують покарання засудженому ОСОБА_1, рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що, перевіряючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд вказаних обставин також не врахував, не надав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання, а лише обмежився дослівним відтворенням змісту мотивації призначеного покарання, викладеної у вироку, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора Павленко М.О. не надходило.

У судовому засіданні прокурор Матолич М.Р. підтримала касаційну скаргу прокурора Павленко М.О., просила її задовольнити. Захисник Міщенко І.І. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просила судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій зач. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме як закінчений замах на умисне вбивство, вчинений особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116- 118 КК України, у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Стосовно доводів прокурора про те, що, постановляючи вирок та призначаючи покарання, суди безпідставно не врахували обставиною, яка обтяжує покарання засудженому ОСОБА_1, рецидив злочинів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на положення ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 291 КПК України регламентовано, що обвинувальний акт, у тому числі, має містити відомості щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченому.

Як убачається зі змісту обвинувального акта № 12017220320000833, складеного слідчим Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області Осіповим С.С., затвердженого прокурором Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Красилею І.І. та у подальшому направленого на розгляд до суду першої інстанції, обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання ОСОБА_1, під час досудового розслідування встановлено не було.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за виключенням випадків, коли суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході судового розгляду прокурором Ємельяновою М.В. змінено обвинувачення щодо ОСОБА_1 в частині збільшення обсягу заподіяних потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. При цьому зміст обвинувачення не зазнав змін у частині обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 233-236).

За таких обставин колегія суддів вважає, що з огляду на вимоги ст. 337 КПК України та враховуючи обсяг пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, підстав визнавати будь-які обставини, що обтяжують його покарання, у місцевого суду не було.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що такої обтяжуючої покарання обставини, як рецидив злочинів, не було зазначено в обвинувальному акті, водночас попередні судимості ОСОБА_1 місцевим судом фактично враховані під час призначення йому покарання.

З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується та вважає їх обґрунтованими.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно. Крім того, судом враховано, що згідно з висновком експерта ОСОБА_1 страждає на хронічні психічні захворювання у формі дисоціального розладу особистості, проте може усвідомлювати свої дії та керувати ними, примусових заходів медичного характеру не потребує.

Враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 115 КК України.

Апеляційний суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого, погодився з призначеним ОСОБА_1 покаранням та зазначив, що нових обставин, які не були враховані місцевим судом, ані стороною захисту, ані стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду наведено не було.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

З огляду на вимоги ст. 50 КК України таке покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

А тому, дослідивши матеріали кримінального провадження та оцінивши доводи, викладені прокурором у касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено достатніх підстав для скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через його м`якість.

Крім того, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, у тому числі й вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі та вичерпні відповіді.

Разом з тим апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що всупереч положенням ст. 67 КК України місцевий суд безпідставно не визнав обставиною, що обтяжує ОСОБА_1 покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, про що зазначив у мотивувальній частині своєї ухвали.

З огляду на вимоги ст. 337 КПК України з такими твердженнями колегія суддів погодитись не може, однак така позиція апеляційного суду у даному випадку не впливає на правильність призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання, та в цілому не дає підстав вважати ухвалу суду апеляційної інстанції незаконною.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування судового рішення,не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.