Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Мойсюк М.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2015р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, ТВО командир військової частини ПП В 4742 майор Дидюка В.Г про визнання недійсним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ТВО командир військової частини ПП В 4742 майор Дидюка В.Г і просив визнання протиправним та скасування наказ ТВО командира військової частини А1778 від 23.05.2014 р. № 113 про продовження військової служби за контрактом понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, зобов'язання звільнити його з військової служби за закінченням дії строку контракту від 24.02.2009 р.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2015 р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2015 р. у справі за № 37/3977/14 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Закон України від 25.03.1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) (далі - Закон № 2232-XII (2232-12) ) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (1153/2008) , пов'язують продовження перебування на військовій службі також саме з моментом оголошення мобілізації, оскільки на час дії періоду мобілізації строк контракту може бути продовженим.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову, зазначає про контракт з ним був укладений задовго до початку періоду мобілізації, а саме у 2009 році, отже, зміни законодавства про продовження строку контракту на нього не поширюються.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.02.2009 р. між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1556 полковника Ромигайло П.Д. було укладено контракт про проходження громадянином України ОСОБА_2 військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності 25.05.2009 р. Відповідно до п. 3 контракту: "Контракт є строковим та укладається за погодженням сторін на 5 років, тобто до 24.05.2014 р.

02.03.2014 р. позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою щодо звільнення його з Збройних Сил України у запас, у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Листом № 1088 від 08.08.2014 р. військовою частиною 1778 позивача повідомлено, що відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" дія контракту продовжена понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.

Наказом № 113 від 23.05.2014 р. в односторонньому порядку відповідачем продовжено дію контракту з ОСОБА_2 на період до оголошення демобілізації.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За приписами ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІ1 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-ХІІ (3543-12) ), мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною проводиться відкрито чи приховано.

Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період змінюються також строки військової служби. Зокрема, для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до частини дев'ятої статті 23 Закону № 2232-XII у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім певних випадків.

Такі випадки визначені в ст. 26 Закону № 2232-XII (з 25.03.2014 року доповнено новою частиною восьмою згідно із Законом України від 19.09.2013 року № 589-VII (589-18) , враховуючи зміни, внесені Законом України від 27.03.2014 року № 1169-VII (1169-18) ). Зокрема, у разі настання особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці-жінки, які мають дітей віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, а також військовослужбовці, визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом здійснюється на підставах, передбачених ч. 6 цієї статті, що кореспондується з п. 267 Указу Президента України від 29.12.2009р. № 1115/2009 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" (1115/2009) (далі Положення № 1115/2009).

Пунктом 305 Положення № 1115/2009 (1115/2009) передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

За правилами пункту 306 Положення № 1115/2009 (1115/2009) у разі оголошення мобілізації: 1) військовослужбовці, які перебувають у цей час на військовій службі, звільненню в запас не підлягають, крім військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років (такі військовослужбовці-жінки можуть продовжувати військову службу тільки за власним бажанням). Військовозобов'язані, призвані на збори до органів Держприкордонслужби, продовжують перебувати на зборах до особливого розпорядження начальників відповідних органів Держприкордонслужби. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу органу Держприкордонслужби, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення у відставку чи в запас з підстав, передбачених пунктом "є" частини шостої або пунктом "є" частини сьомої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; 2) усі відпустки військовослужбовців, крім відпусток для лікування у зв'язку з хворобою, з вагітністю та пологами, відпусткою по догляду за дитиною, припиняються. Військовослужбовці, які перебувають у відпустках, зобов'язані негайно повернутися до місця проходження військової служби; 3) військовослужбовці, які перебувають у відрядженні, зобов'язані за узгодженням з посадовими особами, у розпорядження яких вони прибули, негайно повернутися до органів Держприкордонслужби, в яких вони проходять військову службу; 4) заміна військовослужбовців, які проходять військову службу в місцевостях з установленими строками служби, а також на посадах, для яких установлений граничний строк перебування, припиняється; 5) військовослужбовці, які переміщуються на інші посади згідно з відповідними планами, а також військовослужбовці, призвані на військову службу із запасу до органів Держприкордонслужби, приступають до виконання обов'язків за посадами з моменту призначення на них.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених ч. 8 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ, якою встановлені виключні випадки, у яких військовослужбовці звільняються під час дії особливого періоду з військової служби. Будь-якого документального підтвердження належності до таких осіб позивачем не надано.

Суди обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що продовження дії контракту можливе лише за умови внесення відповідних змін чи доповнень до нього, оскільки продовження дії контракту у випадках, встановлених ч. 9 ст. 23 Закону України № 2232-ХІІ та пунктом 306 Положення № 1115/2009 (1115/2009) , не потребує внесення додаткових змін до Контракту.

Посилання скаржника на те, що контракт був укладений до початку оголошення мобілізації, є необґрунтованими, оскільки період дії контракту прийшовся на початок оголошення мобілізації. В цьому випадку мова йде не про початок дії контракту, а про дату його завершення.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.04.2015 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.