Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Амєліна С.Є.,Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника відповідача - Лисого В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - РВ ФДМ України по Дніпропетровській області), третя особа - ОСОБА_6, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій та наказу про звільнення неправомірними, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог зазначав, що з 20 листопада 2012 року працював на посаді заступника начальника відділу оціночної діяльності, якій у квітні 2014 року було реорганізовано у відділ оцінки та списання державного майна. Наказом від 23 червня 2014 року № 230-к його призначено на посаду начальника новоствореного відділу, проте у лютому 2015 року звільнено з цієї посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) згідно з наказом № 23-к. Посилаючись на те, що підставою його звільнення стало судове рішення про поновлення на роботі іншої особи, яка працювала керівником реорганізованого у 2014 році відділу, просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо його звільнення, визнати незаконним наказ РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 09 лютого 2015 року № 23-к про звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати 1000,00 грн моральної шкоди.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано неправомірним та скасовано наказ РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 09 лютого 2015 року № 23-к про звільнення ОСОБА_5 з посади начальника відділу оцінки та списання державного майна РВ ФДМ України по Дніпропетровській області. Поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника відділу оцінки та списання державного майна РВ ФДМ України по Дніпропетровській області. Стягнуто з РВ ФДМ України по Дніпропетровській області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 лютого по 13 липня 2015 року у розмірі 12774,06 грн та 500,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема норм КЗпП України (322-08) . Вказує, що апеляційний суд не дав належної оцінки обставинам справи та доводам відповідача про те, що ОСОБА_5 звільнено правомірно, оскільки на посаду начальника відділу оцінки та списання державного майна його призначено з порушенням норм трудового законодавства і, згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі № 804/16404/14, на цій посаді слід було поновити ОСОБА_6, яка очолювала реорганізований у 2014 році відділ і на момент реорганізації перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

ОСОБА_5 у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судом правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що у 2014 році його призначено на посаду безстроково і на час його звільнення реорганізація Регіональних відділень Фонду державного майна України не проводилась. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

ОСОБА_6 надіслала письмові пояснення, в яких послалась на необ'єктивність і упередженість висновків апеляційного суду, зазначивши, що поновлюючи позивача на посаді, суд не врахував встановлені статтею 184 КЗпП України гарантії для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з наказом РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 20 листопада 2012 року № 387- к ОСОБА_5 призначено на посаду заступника начальника відділу оціночної діяльності з випробувальним терміном 2 місяця на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7 (а.с.8, 39-42).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85 (85-2014-п) "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів", 17 квітня 2014 року Фондом державного майна України видано наказ № 48-р "Про затвердження граничної чисельності працівників регіональних відділень Фонду державного майна України", пунктом 2 якого начальників регіональних відділень було зобов'язано затвердити нову структуру Регіональних відділень, оптимізувавши з урахуванням скорочення чисельності працівників (а.с.105).

На виконання цих нормативних актів, 25 квітня 2014 року начальником РВ ФДМ України по Дніпропетровській області видано наказ № 115-к "Про проведення заходів щодо скорочення чисельності і штату та реорганізацію РВ ФДМ України по Дніпропетровській області", яким, зокрема, затверджено план заходів, пов'язаних із скороченням чисельності і штату та реорганізацією відділення, а також наказ від 23 травня 2014 року № 131-к про введення в дію з 23 травня 2014 року організаційно-штатної структури та штатного розпису Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Згідно з цим наказом № 131-к із штатного розпису виведено, зокрема, відділ оціночної діяльності 7 посад (п.2.2) та введено в штатний розпис відділ оцінки та списання державного майна 7 посад (а.с.102-104).

Наказом РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 27 травня 2014 року № 177-к, з 26 травня 2014 року позивача переведено на посаду заступника начальника відділу оцінки та списання державного майна на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7 (а.с.81).

З 23 червня 2014 року ОСОБА_5 призначено на посаду начальника відділу оцінки та списання державного майна згідно з наказом від 23 червня 2014 року № 230-к (а.с. 80).

З 09 лютого 2015 року позивача звільнено з займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності працівників, згідно з наказом від 09 лютого 2015 року № 23-к.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача здійснено з дотриманням трудового законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.

Скасовуючи вказане рішення суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на посаду начальника відділу оцінки та списання державного майна ОСОБА_5 призначено безстроково і після його призначення жодних змін в організації виробництва і праці, які б можливо було віднести до випадків, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України не відбулось, а тому позивача слід поновити на посаді.

Проте, такі висновки є передчасними.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, звільнення працівника за ініціативою роботодавця за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України допускається у випадку змін в організації виробництва і праці.

Як встановлено судами жодних змін після призначення позивача на посаду у 2014 році в організації виробництва і праці Регіональних відділень не відбулось, проте в оскаржуваному наказі від 09 лютого 2015 року № 23-к однією із підстав звільнення ОСОБА_5 зазначено судове рішення у справі № 804/16404/14.

Із змісту цієї постанови суду видно, що при проведенні реорганізації відділу оціночної діяльності у 2014 році відповідачем не вирішено питання щодо переведення начальника цього відділу ОСОБА_6, яка на той час перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що стало підставою для її звернення до суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі №804/16404/14 за позовом ОСОБА_6 до РВ ФДМ України по Дніпропетровській області про визнання незаконними дій, визнання переважного права та поновлення на посаді, зобов'язано відповідача допустити ОСОБА_6 до роботи на посаді начальника відділу оціночної діяльності РВ ФДМ України по Дніпропетровській області.

На виконання цього рішення, наказом РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 13 листопада 2014 року №411-к ОСОБА_6 допущено до роботи в РВ ФДМ України по Дніпропетровській області на посаді начальника відділу оціночної діяльності з 14 листопада 2014 року (а.с.84), а ОСОБА_5 попереджено про можливе звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

В подальшому, наказом РВ ФДМ України по Дніпропетровській області від 14 листопада 2014 року №413-к, з цієї ж дати ОСОБА_6 переведено з посади начальника відділу оціночної діяльності на посаду начальника відділу оцінки та списання державного майна, за її згодою, відповідно до статей 179, 181, 184 КЗпП України та статті 2 Закону України "Про відпустки" (а.с.85).

Отже, у 2014 році на одну і ту ж посаду відповідачем одночасно призначено ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Таким чином, позивача фактично звільнено у зв'язку з поновленням на посаді іншої особи за рішенням суду, тобто з підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 40 КЗпП України.

У пункті 18 Пленуму Верховного Суду України, від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на невідповідність юридичної кваліфікації обставинам, що стали підставою для звільнення ОСОБА_5

Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Отже, неповне з'ясування судом дійсних обставин справи та допущення порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.