655/566/18 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, та скоєння наїзду на пішохода, яка рухалась в попутному напрямку по правому краю проїзної частини із дитячим візком, в якому знаходилась малолітня особа, в наслідок чого потерпілі особи отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть - 17.03.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року постановлену в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230000000254, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі-КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Горностаївського районного суду Херсонської області від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 286 КК - на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених судом першої інстанції обставин та детально наведених у вироку 24 червня 2018 року приблизно о 21:20, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-21099 ЗНГ (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись в с. Каїри Горностаївського району Херсонської області по вул. Таврійська зі сторони вул. Кооперативна в напрямку провулку Козацький, поблизу житлового будинку 51, порушив вимоги п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, а саме: відволікся від керування транспортним засобом, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка рухалась в попутному напрямку по правому краю проїзної частини із дитячим візком, в якому знаходилась малолітня ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 і малолітня ОСОБА_3 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть.

Крім того, ОСОБА_1, скоївши вищевказане ДТП, маючи реальну можливість впевнитись у тому, що ОСОБА_2 і малолітня ОСОБА_3 перебувають в небезпечному для життя стані і позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження, умисно не виконав вимоги пункту 2.10 (а), (г) ПДР (1306-2001-п) , не залишився на місці події, а поїхав на автомобілі, не надавши допомогу потерпілим, внаслідок чого від заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_3 померла на місці події, а ОСОБА_2 померла у лікувальному закладі.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи наведене прокурор указує на те, що апеляційний суд, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, належним чином не врахував характеру і обсяг допущених засудженим грубих порушень ПДР (1306-2001-п) , наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, наслідків, які настали в результаті вчинення ОСОБА_1 ДТП, а саме смерті двох людей, серед яких малолітня дитина, поведінки засудженого після злочину, який з місця події зник, не надавши допомоги потерпілим. Також, з огляду на викладене, прокурор вважає, що і посилання судів на обставину, що пом`якшує покарання засудженого - щире каяття, є безпідставним. Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження суми, яка була відшкодована засудженим потерпілій, оскільки у справі наявна лише розписка потерпілої про відсутність у неї претензій до засудженого. При цьому прокурор вважає, що думка потерпілої щодо призначення засудженому покарання не є вирішальною в цьому питанні.

Позиції учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, дані про його особу, який має місце проживання характеризується посередньо, однак згідно громадських характеристик він характеризується позитивно. Крім того визнав місцевий суд щире каяття ОСОБА_1 та добровільне відшкодування заподіяної матеріальної і моральної шкоди, обставинами, що пом`якшують його покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння - обставиною, що його обтяжує.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України (2341-14) , і дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкцій статей, за якими його засуджено, визначивши його остаточний вид і розмір на підставі ч. 1 ст. 70 КК. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_1 покарання через м`якість, які аналогічні доводам викладеним ним у касаційній скарзі.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив доводи викладені стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, і додатково врахувавши позицію потерпілої, яка просила не позбавляти ОСОБА_1 волі, не встановив підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду та вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що висновок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, в частині визначення виду і розміру призначеного засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Відсутність в матеріалах кримінального провадження відомостей про суму яка була відшкодована засудженим потерпілій, не спростовує висновків судів щодо правильності визначення засудженому заходу примусу та не ставить під сумнів позицію потерпілої з цього приводу, яка під час судових розглядів в суді першої і апеляційної інстанцій неодноразово вказувала на те, що завдану шкоду їй відшкодовано та претензій до засудженого вона не має.

Таким чином, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків судів попередніх інстанцій з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, сторона обвинувачення у касаційній скарзі не навела.

З огляду на викладене, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК, містить достатні відповіді на доводи апеляційної скарги, з наведенням мотивів, з яких суд виходив при постановленні рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.