758/7316/17 Про порушення ПДР, виїзд на трамвайну колію зустрічного руху, та скоєння наїзду на потерпілу, яка переходила проїзну частину у невстановленому для цього місці, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження - 17.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Подільського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12017100070001447, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Подільського районного суду м. Києва від 25 січня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 03 квітня 2017 року приблизно о 10:45, керуючи технічно справним автомобілем "Opel Astra", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у м. Києві по вул. Кирилівській в напрямку вул. Заводської, виїхавши на трамвайну колію зустрічного руху, здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_1, яка переходила проїзну частину у невстановленому для цього місці, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Обгрунтовуючи свої вимоги, прокурор, не оспорюючи призначене засудженому ОСОБА_2 основне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та звільнення його від відбування цього покарання на підставі положень ст. 75 КК України, посилається на те, що місцевий суд безпідставно не застосував до засудженого додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, необґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора, при цьому вирок місцевого суду залишив без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначену касаційну скаргу засуджений ОСОБА_2 подав заперечення, в яких посилається на те, що доводи прокурора є необґрунтованими та безпідставними.

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Засуджений та його захисник заперечували щодо задоволення поданої прокурором касаційної скарги.

Потерпіла під час встановлення її позиції щодо касаційної скарги прокурора, поклалася на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 3 частини 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, а також застосування до нього положень ст. 75 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.

Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтоване незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_2, а також звільняючи останнього від відбування такого покарання, виходив з того, що засуджений раніше не судимий, вчинив злочин з необережності, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким. Судом враховано відсутність негативних характеристик за місцем проживання засудженого, перебування на утриманні особи похилого віку, наявність офіційного джерела доходу, який безпосередньо пов`язаний з керуванням транспортними засобами та те, що останній на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, судом визнано щире каяття та часткове відшкодування шкоди. Обставин, які обтяжують покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд правильно призначив покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З урахуванням викладеного, та з огляду на зазначені доводи касаційної скарги прокурора, не вбачається підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим, як і не вбачається підстав для застосування додаткового виду покарання, про що прокурор наголошує у своїй касаційній скарзі.

Разом з тим, при розгляді апеляційної скарги прокурора, у якій ставилось питання про необхідність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи скарги та належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.