149/1556/17 Про таємне, повторне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів - 17.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Доценка В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2019 року та касаційну скаргу прокурора Тучика А.А. на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017020330000291 від 08 червня 2017 року, яке об`єднано з кримінальним провадженням № 12017020330000276 від 01 червня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кедайняй Республіка Литва, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення у виді затримання за підозрою у вчиненні злочину та тримання під вартою з 08 червня 2017 року по 27 жовтня 2017 року та за період з 08 червня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 червня 2017 року приблизно о 08:30, керуючись корисливим мотивом, незаконно проник до будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, та таємно, повторно викрав майно потерпілої ОСОБА_2, чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 757 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2019 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині зарахування строку попереднього ув`язнення змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 08 червня 2017 року по 27 жовтня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому зазначає, що засуджений не мав умислу на таємне викрадення чужого майна, до житла потерпілої засуджений зайшов через вхідні двері та хотів забрати речі, що йому належать, а тому, на переконання захисника, вказані обставини свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину.

Прокурор у своїй касаційній скарзі порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК України, не спростував доводів прокурора стосовно того, що суд першої інстанції на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання безпідставно приєднав лише 6 місяців невідбутого покарання, тоді як невідбута частина покарання за попереднім вироком складає 4 роки позбавлення волі.

Одночасно прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги те, що засуджений раніше судимий, в період іспитового строку вчинив новий корисливий тяжкий злочин, що свідчить про його суспільну небезпечність та небажання ставати на шлях виправлення, а тому призначене покарання є явно несправедливим через м`якість.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора Тучика А.А., просив її задовольнити, а у задоволенні касаційної скарги захисника Доценка В.М. - відмовити.

Захисник Доценко В.М. підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити в повному обсязі, а касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ; фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 07 червня 2017 року та протоколі огляду домогосподарства свідка ОСОБА_5 від 07 червня 2017 року, а також на підставі висновку товарознавчої експертизи № 618 від 23 червня 2017 року, та іншими доказами, дослідженими судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях засудженого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно, а посилання захисника про відсутність в діях засудженого складу інкримінованого йому злочину та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність Суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КК України при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Як вбачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_1, керуючись ч. 3 ст. 78, ст. 71 КК України, прийшов до висновку про необхідність призначення остаточного покарання шляхом часткового приєднання до покарання за вказаним вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок, прийшов до висновку, що призначене місцевим судом покарання є мотивованим, законним та справедливим, з чим погоджується і колегія суддів.

Твердження прокурора щодо безпідставного приєднання до призначеного покарання лише 6 місяців невідбутого покарання, тоді як невідбута частина покарання за попереднім вироком складає 4 роки, є необґрунтованими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що суд відповідно до положень ст. 71 КК України за сукупністю вироків, правильно призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника та прокурора доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, при цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам ст. 370 та ст. 419 КПК України.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без зміни, врахував особу засудженого, його поведінку під час судового розгляду, наявність попередніх судимостей, факт вчинення злочину під час іспитового строку, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, незначний розмір викраденого, а також думку потерпілої, яка при вирішенні питання про міру покарання поклалася на розсуд суду.

За таких обставин, Суд приходить до висновку, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, з огляду на вимоги ст. 50 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги захисника та прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.