523/9464/14-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 10.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кравцова В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160490001765, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Грузії, уродженця м. Кутаїсі (Грузія), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має постійного місця проживання в Україні, відомості щодо судимості якого відсутні,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 23 квітня 2014 року по 02 лютого 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 квітня 2014 року приблизно о 22:40 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_3, під`їхав на автомобілі "Деу Ланос" (д.н.з. НОМЕР_1 ) до вул. Затонського у м. Одесі. Взявши із собою газобалонний пневматичний пістолет моделі "МР654К" № НОМЕР_2, який перед цим розглядав у салоні вказаного автомобіля, разом з ОСОБА_3 направилися до будинку АДРЕСА_2, де, реалізуючи свій злочинний намір відповідно до раніше узгодженої домовленості, підбігли до потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, після чого ОСОБА_1 застосував до ОСОБА_4 фізичне насильство, небезпечне для життя і здоров`я, завдавши декількох ударів рукояткою пістолета по голові, від яких потерпілий впав на землю та знепритомнів. У цей час ОСОБА_3 притримував за руки ОСОБА_5, перешкоджаючи її активним намаганням допомогти чоловікові, та забезпечивши ОСОБА_1 можливість безперешкодно заволодіти барсеткою, у якій містилися 4000 грн. З місця вчинення злочину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Від заподіяних ушкоджень потерпілий ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у реанімаційному відділенні КУ "Одеська обласна клінічна лікарня".

За зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2018 року вирок місцевого суду змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 23 квітня 2014 року по 16 квітня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_1 через суворість. При цьому наголошує, що під час призначення покарання суд безпідставно не врахував як обставину, що пом`якшує покарання, часткове визнання вини. Крім того, вказує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки з огляду на судову практику, враховуючи ідеальну сукупність вчинених ОСОБА_1 злочинів, при визначенні остаточного покарання засудженому суд застосував принцип часткового складання покарань, тоді як у таких випадках необхідно застосовувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 404 КПК України не скористався процесуальною можливістю виправити помилку районного суду, чим не забезпечив справедливого розгляду кримінального провадження.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Такий висновок суд першої інстанції зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема на підставі показань засуджених, потерпілої, свідків, а також даних, що містяться в протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, а саме заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та розбійний напад, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, на переконання колегії суддів, є правильною та у касаційній скарзі захисником не оспорюється.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив з того, що засуджений вчинив два злочини, один з яких відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, інший -особливо тяжких, їх підвищену суспільну небезпечність, оскільки вони призвели до тяжких наслідків. Суд взяв до уваги, що засуджений до кримінальної відповідальності не притягувався, є громадянином іноземної держави та не має законних підстав для тривалого перебування та постійного проживання на території України. До того ж суд врахував стан здоров`я ОСОБА_1, що останній не має власної родини, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання в Грузії. Судом також враховано намагання добровільно частково відшкодувати потерпілій заподіяну шкоду, а також думку потерпілої, яка не вибачила засудженому та просила призначити йому суворе покарання.

Обставин, які б пом`якшували покарання засудженому, під час судового розгляду не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, часткове визнання вини ОСОБА_1 не може слугувати обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання засудженому, оскільки, на переконання колегії суддів, така обставина жодним чином не знижує ступеня тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, не вказує на наявність щирого каяття засудженого та активного сприяння розкриттю злочину, а тому доводи захисника у цій частині є безпідставними.

Що стосується доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, слід зазначити таке.

Так, ст. 70 КК України регламентовано підстави та порядок призначення покарання за сукупністю злочинів. Зокрема, визначено можливість суду призначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення остаточного покарання та пов`язані із суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий спосіб призначення покарання за сукупності злочинів, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Таким чином, колегія суддів переконана, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність визначити ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань, а тому доводи захисника в цій частині вважає необґрунтованими.

Під час перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника, надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.