755/190/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 09.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040012556 від 21 вересня 2014 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, жителя того ж міста (АДРЕСА_1), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 21 вересня 2019 року о 02 год 40 хв, перебуваючи поблизу будинку № 20/1 на бульварі Давидова у місті Києві, у ході словесної сварки з раніше невідомою особою - ОСОБА_2, умисно завдав один удар ножем у ділянку грудної клітки потерпілому, чим спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, письмових доказів при цьому не дослідив, у результаті чого дійшов помилкового висновку про наявність стану необхідної оборони у ОСОБА_1, що призвело до безпідставного застосування положень статті 36 КК з урахуванням фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що ОСОБА_1 діяв у стані уявної оборони.

На адресу суду надійшло заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому засуджений ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни. Стверджує, що умислу на спричинення тілесних ушкоджень він не мав, а лише оборонявся від протиправних дій.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник Тарасенко Р.А., що діє в інтересах ОСОБА_1, наполягає на залишенні без зміни ухвали апеляційного суду. Стверджує, що доводи апеляційної скарги сторони захисту було належним чином розглянуто, а за результатами апеляційного розгляду, суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність в діях його підзахисного необхідної оборони.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просив задовольнити касаційну скаргу, ухвалу апеляційного суду відносно ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 та його захисник Тарасенко Р.А. просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, ОСОБА_1 та його захисника Тарасенка Р.А., перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами статті 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено суть апеляції, результати розгляду справи і докладні мотиви прийнятого рішення.

Як встановлено у ході вивчення матеріалів кримінального провадження, захисник Тарасенко Р.А., не погоджуючись з вироком місцевого суду, за яким його підзахисного визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій порушував питання про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог вказував, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а матеріали кримінальної справи не містять жодних переконливих доводів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, оскільки його підзахисний лише оборонявся від нападу потерпілого.

Частиною 3 статті 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Тарасенка Р.А., задовольнив клопотання сторони захисту про часткове дослідження доказів та, повторно допитавши ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5, дійшов протилежних висновків, аніж місцевий суд, враховуючи таке.

Згідно із частиною 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає (частина 5 статті 36 КК).

При вчиненні посягання групою осіб, той хто обороняється, вправі застосовувати до будь-якого члена групи такі заходи захисту, які визначаються небезпекою та характером дії усієї групи, враховуючи, що особа, яка обороняється прагне відвернути не дії окремих учасників групового посягання, а захищається від посягання в цілому. У такому випадку необхідною є оборона, яка здійснюється шляхом заподіяння шкоди будь-якому учаснику групи, якщо такі дії необхідні для припинення спільного посягання групи осіб.

З наданих у ході судового розгляду показань вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 біля будинку № АДРЕСА_3 зустрілися з компанією молодих осіб ( ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 ), які перебували у стані алкогольного сп`яніння. У ході раптово виниклого конфлікту, спровокованого ОСОБА_2, почалася штовханина, після якої ОСОБА_1 та його друзі втекли, та зупинились за рогом будинку аби перевірити стан належного їм майна. Однак ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 наздогнали їх та продовжили побиття. ОСОБА_4 вдалося втекти, аби викликати поліцію. У цей час ОСОБА_1 просив припинити побиття і дати йому піти, однак ОСОБА_6, застосувавши дерев`яну палку, завдав йому чотири удари по різним частинам тіла, після чого, разом з ОСОБА_2, притиснули його до паркану, чим позбавили можливості втекти. У цей момент ОСОБА_1 дістав ніж, завдав ним один удар ОСОБА_2 та втік разом з ОСОБА_3 .

Твердження потерпілого ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 він не наздоганяв, а лише прибіг на звук бійки, щоб розборонити її учасників, апеляційний суд оцінив критично, враховуючи показання свідків, а також те, що конфлікт було спровоковано самим потерпілим, на що він вказував у судовому засіданні. До того ж, як стверджував потерпілий, у той час перебував у стані алкогольного сп`яніння, а тому всіх обставин події не пам`ятає.

Крім того, суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5, який вказував, що після першого епізоду разом із друзями випадково зустрів ОСОБА_1, який до того від них втік. Твердження свідка про застосування ОСОБА_1 двох ножів у ході сутички не підтвердилися у ході судового засідання показаннями інших свідків у кримінальному провадженні, не вказував на це і потерпілий ОСОБА_2

Апеляційний суд дійшов висновку, що застосування ОСОБА_1 ножа під час повторного нападу та завдання ним одного удару викликано необхідністю оборонятися, така поведінка особи за викладених обставин має захисний характер і була спровокована небажанням групи осіб протягом всього часу конфлікту припинити протиправні дії. Такі висновки суду узгоджуються з посткримінальною поведінкою ОСОБА_1, який, припинивши протиправні дії, з місця події втік.

З показань свідків як сторони захисту так і сторони обвинувачення вбачається, що під час конфлікту ОСОБА_1 ударів нікому не завдавав, а лише намагався розборонити його учасників.

Вказані докази у сукупності підтверджують стан необхідної оборони, який виник у ОСОБА_1 у момент нападу, та спростовують твердження прокурора, що дії ОСОБА_1 викликані уявною обороною за відсутності суспільно небезпечного посягання.

Обсяг досліджених апеляційним судом доказів, на переконання колегії суддів, є достатнім для встановлення в діях ОСОБА_1 стану необхідної оборони у момент вчинення посягання, враховуючи, що у судовому засіданні допитано усіх свідків, які були очевидцями події та з`явилися за викликом суду. При цьому клопотання про дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні учасниками судового провадження не заявлялося, а іншу оцінку цим доказам суд не давав, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків, що ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження під час нападу групи осіб з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного припинення посягання. А тому закрив кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, з чим погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення під час перевірки провадження в порядку касаційної процедури, не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду за доводами касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.