265/6908/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 09.10.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050790000788, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Нікольський Джезказганської області Казахстану, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2014 рокуОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням ст. 75, 76 КК України зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. ОСОБА_1 повністю визнавав фактичні обставини справи та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, справу було розглянуто в порядку ч. 3 с. 349 КПК України (4651-17) .

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року вирок суду першої інстанції від 11 липня 2014 року в частині призначення покарання було скасовано і постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В решті вирок залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року вирок Апеляційного суду Донецької області від 11 вересня 2014 року було змінено, виключено посилання суду як на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1, на невідшкодування моральної шкоди потерпілому.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2018 року за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами було скасовано вирок цього ж суду від 11 липня 2014 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 березня 2014 року, приблизно о 20.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, підходячи до під`їзду будинку АДРЕСА_2, проходив поруч із малознайомими йому ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які почали його переслідувати. Після цього, без пояснення причин, ОСОБА_2 завдав ОСОБА_1 удар ззаду під ліву сідницю, а, коли він обернувся, то ОСОБА_2 завдав ще удар ногою в праве коліно, через що ОСОБА_1, хвилюючись за своє здоров`я, почав бігти до свого під`їзду, підіймаючись по сходах до дверей під`їзду. Однак, невстановлена особа з компанії ОСОБА_2 штовхнула його головою об двері, а, коли він обернувся, то ОСОБА_2 завдав йому два удари кулаком в обличчя. В цей момент невстановлена особа з компанії ОСОБА_2 почала нишпорити по кишеням ОСОБА_1 Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 та невстановлених осіб з компанії останнього ОСОБА_1 були завдані легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, через неправомірні дії по відношенню до нього, ОСОБА_1, реально сприймаючи загрозу своєму здоров`ю та майну, захищаючи від неправомірного посягання свої охоронювані законом права, ножем, який був при ньому, для припинення протиправних дій ОСОБА_2, з метою умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень останньому, який був без зброї, перебуваючи у стані необхідної оборони, але невірно оцінивши обстановку, яка склалась, діяв з перевищенням її меж, тобто використовував спосіб захисту, який явно не відповідав небезпечності посягання та обстановці захисту, умисно завдав ОСОБА_2 удар ножем, який тримав у правій руці, у район живота, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2018 року залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали Донецького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам ст. 419 КПК України не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора. Зокрема прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що обставини, визнані судом першої інстанції нововиявленими, засуджений ОСОБА_1 сприймав безпосередньо, вони були відомі йому під час судового розгляду і постановлення вироку Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2014 року, тому їх не можна вважати нововиявленими.

Також вказує, що суд першої інстанції, розглянувши провадження за нововиявленими обставинами, змінив порядок дослідження доказів, встановлений при ухваленні вироку від 11 липня 2014 року, а також допустив перегляд судового рішення з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду, що призвело до скасування остаточного рішення, яке було переглянуте в апеляційному і касаційному порядках і набрало законної сили, що є порушенням принципу правової визначеності. Однак, на переконання прокурора, суд апеляційної інстанції не зазначив підстав, з яких доводи його апеляційної скарги визнав необґрунтованими, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Також прокурор вважає, що суди прийшли до помилкового висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КПК України, і застосували закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосування

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу підтримав частково, зокрема в частині порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону.

ОСОБА_1 та його захисник заперечили проти касаційної скарги, просили її відхилити. Зокрема, ОСОБА_1 пояснив, що обставини вчинення ним діяння були невірно встановлені судом першої інстанції при ухваленні першого вироку, оскільки він, довірившись своєму захисникові, не надав суду відповідних показів.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим. Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, подав апеляційну скаргу, в якій, крім іншого, зазначав, що обставини, на які посилається в своїй заяві ОСОБА_1 неможливо визнати нововиявленими в розумінні ст. 459 КПК України, оскільки він сприймав їх безпосередньо і вони були йому відомі на момент постановлення вироку Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 липня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі вказані доводи апеляційної скарги прокурора, проте належним чином їх не перевірив, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив апеляційну скаргу без задоволення, обмежившись лише загальними фразами про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення дотримався вимог закону.

Поза увагою апеляційного суду залишилось питання стосовно того, які конкретні обставини в контексті положень ч. 2 ст. 459 КПК України, суд визнав нововиявленими.

Зокрема, у вироку місцевого суду від 27 листопада 2018 року суд першої інстанції вказав, що вважає такими обставини, озвучені в судовому засіданні ОСОБА_1 та підтверджені показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, у сукупності із висновком експерта № 260 від 24 березня 2014 року обставини, оскільки вони не були відомі суду першої інстанції на час судового розгляду при ухваленні вироку від 11 липня 2014 року.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неможливості вважати нововиявленими указані вище обставини, суд апеляційної інстанції обмежився лише констатацією своєї згоди з такою позицією місцевого суду, не вказавши при цьому докладних мотивів на обґрунтування такої позиції, зокрема позиції щодо можливості визнання нововиявленими обставинами інших показів обвинуваченого, раніше наданих показів окремих свідків й деяких інших доказів з подальшим наданням їм іншої правової оцінки щодо кваліфікації діяння особи, в контексті принципу правової визначеності та принципу поваги до остаточного рішення суду.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу прокурора потрібно задовольнити частково з огляду на те, що доводи касаційної скарги прокурора щодо неможливості кваліфікації діяння особи за ст. 124 КК України, а також щодо порушення судом вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, колегія суддів вбачає передчасними.

Враховуючи це, ухвалу апеляційного суду потрібно скасувати, у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України, і призначити новий розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час апеляційного перегляду потрібно повно та всебічно перевірити доводи поданої на вирок апеляційної скарги, й постановити належно вмотивоване рішення, яке відповідатиме вимогам закону.