455/793/16-к Про таємне викрадення чужого мобільного телефона, скоєне з корисливих мотивів повторно - 03.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора прокуратури Львівської області Свореня І. М. на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2017 року в кримінальному провадженні №12016140320000344 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Березів Старосамбірського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 1 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Покладено обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.

Як установив суд, ОСОБА_1 2 травня 2016 року близько 15:00 на території залізничного вокзалу в м. Старий Самбір, діючи повторно, таємно викрав з кишені ОСОБА_2, мобільний телефон "Prestigio PFP 1170 DUO", разом із сім-картою "Київстар" та грошовими коштами на ній, загальною вартістю 294, 3 грн., а також 40 грн, чим спричинив потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 334, 3 грн.

За наслідками перегляду справи 17 жовтня 2017 року Апеляційний суд Львівської області вказаний вирок змінив. Як убачається зі змісту ухвали, суд керуючись правилами ст. 69-1 КК пом`якшив ОСОБА_1 розмір покарання до 3 років позбавлення волі, а в решті залишив судове рішення без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор указує, що при апеляційному розгляді справи апеляційний суд хоча і взяв до уваги його доводи в апеляційні скарзі про необхідність застосувати до засудженого положення ст. 69-1 КК, однак у той же час не перевірив належним чином його доводів про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, що, на його думку, потягло м`якість покарання, призначеного ОСОБА_1 . На переконання прокурора, за встановлених судом обставин та даних про особу засудженого, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі за корисливі злочини, виправлення ОСОБА_1 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства.

Відтак прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), а тому підлягає скасуванню.

Позиція інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги.

Захисник із касаційною скаргою не погодився та просив залишити рішення апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

За правилами ст. 404 КПК процедура апеляційного перегляду судових рішень передбачає їх оцінку судом апеляційної інстанції на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.

З урахуванням наведених законодавчих положень та ст. 419 КПК апеляційний суд зобов`язаний проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляціній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. Вирішуючи питання щодо справедливості призначеного засудженогму покарання, суд повинен перевірити чи було додержано приписи статей 50, 65 КК, і в разі їх недотримання судом першої інстанції усунути у передбачений законом спосіб.

Однак при перевірці вироку місцевого суду відносно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор в апеляційній скарзі стверджував про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) та просив апеляційний суд вирок районного суду в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким із врахуванням положень ст. 69-1 КК визначити ОСОБА_1 покарання, яке належить відбувати реально.

При розгляді апеляційної скарги прокурора 17 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу частково та постановив ухвалу, якою вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання змінив, із врахуванням положень ст. 69-1 КК пом`якшив його до трьох років позбавлення волі. У решті залишив вирок без змін.

Однак у своєму рішенні апеляційний суд не надав умотивованих і переконливих відповідей на доводи прокурора про неправильне застосування місцевим судом до ОСОБА_1 . положень ст. 75, що стало наслідком призначення йому явно м`якого та несправедливого покарання, яке не відповідає особі засудженого.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК її положення застосовуються лише у тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави дійти висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції ретельно не проаналізував доводів прокурора щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, не зіставив їх із даними про особу засудженого в матеріалах справи і не надав умотивованої відповіді чому, з урахуванням цих даних, він вважає можливим виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому, без належної уваги та оцінки апеляційного суду залишилося те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, в тому числі тяжких, за що неодноразово засуджувався та відбував різні терміни ув`язнення в місцях позбавлення волі. Після його звільнення з місць позбавлення волі в грудні 2015 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII (838-19) від 26 листопада 2016 року ОСОБА_1 через незначний проміжок часу у травні 2016 року знову вчинив умисний злочин проти власності за який і був засуджений у цій справі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про правильність позиції районного суду у вироку щодо можливості виправлення засудженого ОСОБА_1 без реального відбування призначеного покарання за умови застосування до нього положень ст. 75 КК є необґрунтований, зроблений без належного аналізу матеріалів кримінального провадження та даних про особу засудженого.

Таким чином, рішення апеляційного суду постановлено без належного врахування норм матеріального та процесуального права і за своїм змістом не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Тому оспорювана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Отже касаційну скаргу прокурора слід задовольнити.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід врахувати викладене, ретельно перевірити усі доводи наведені в апеляційній скарзі прокурора, а також перевірити інші доводи в касаційній скарзі, й ухвалити рішення, яке відповідатиме вимогам ст. 370 КПК.

При цьому суду слід мати на увазі, що за тих самих обставин справи та даних про особу засудженого застосування до нього положень ст. 75 КК є неправильним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.