Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Стрелець Т.Г.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Логістика Півдня" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Логістика Півдня", в якому просить стягнути з відповідача кошти в сумі 2062, 30 грн., з яких адміністративно-господарські санкції за 2012 рік у розмірі 2050,00 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2012 рік у розмірі 12,30 грн.

За наслідком розгляду справи, 10.06.2013 року Миколаївським окружним адміністративним судом ухвалено постанову, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 року, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

26 лютого 2013 року ТОВ "Нова Логістика Півдня" надано Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, відповідно до якого за цей рік підприємство зобов'язано працевлаштувати 1 інваліда. Фактично на підприємстві інваліди не були працевлаштовані.

Предметом спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році та пені.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньоблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07. 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01.01.2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення" (803-12) , який втратив чинність 01.01.2013 року, але був чинним на час спірних правовідносин.

Як встановлено, відповідач починаючи з серпня 2012 році щомісяця вчасно подавав звіти до центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При цьому, до 01.08.2012 року штатні працівники на підприємстві були відсутні (а.с. 24), а тому відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем у цей період нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу.

Отже, у 2012 року відповідач належним чином інформував про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подачі щомісячних звітів.

На думку колегії суддів, у даному випадку, позивач з урахуванням положень частини другої статті 218 Господарського кодексу України, не несе відповідальності за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на його підприємстві у 2012 році була менша, ніж установлено нормативом, оскільки він довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а саме належним чином подано звіти до центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При цьому слід зазначити, що крім передбачених законом обов'язкових заходів, відповідач також вживав інших залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, відповідно до листа Ленінського районного центру зайнятості м.Миколаєва від 15.03.13р. № 04-1444, підприємство відповідача приймало участь у ярмарках вакансій для осіб з інвалідністю 04.12.12 р. та 20.02.13 р.

Крім того, відповідач надав копії запитів про сприяння у працевлаштуванні інвалідів, які направлялись на адреси Миколаївської обласної організації Червоного Христа, Миколаївського обласного благодійного фонду "Центр соціального захисту інвалідів", Територіальні центри районів міста з соціального обслуговування незахищених верств населення департаменту праці та соціального захисту населення.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 року у цій справі залишити без змін.

ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.