128/1266/16-к Про ухвалення виправдального вироку - 04.07.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016020000000037, якими

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Костянтинівка Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 240, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364-1, ч. 5 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 240, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364-1, ч. 5 ст. 185 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи заступником директора ТОВ "Керамік Плюс", за попередньою змовою з іншими особами, з метою створення видимості законності видобутку корисних копалин даним товариством, вирішив використати для цього та поновити дію спеціального дозволу, наданого ВАТ "Керамік", дію якого було зупинено. З цією метою ОСОБА_1 12 листопада 2014 року під виглядом заступника директора ВАТ "Керамік" надав спеціалістам Державної служби геології та надр України під час проведення останніми позапланової перевірки дотримання товариством вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин довідку з недостовірною інформацією про розробку у 2014 році ВАТ "Керамік" родовища виключно в межах відведеної земельної ділянки, підписану від імені директора цього товариства ОСОБА_2 та скріплену відбитком печатки товариства.

На підставі зазначеної довідки спеціалістами Державної служби геології та надр України 12 листопада 2014 року складено акт перевірки, згідно з яким порушень вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин виявлено не було.

Також ОСОБА_1, будучи заступником директора ТОВ "Керамік Плюс", у період з 19 листопада 2014 року по 30 червня 2015 року, діючи за попередньою змовою з іншими особами, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та інтересах власників ТОВ "Керамік Плюс", у порушення Кодексу України про Надра (132/94-ВР) , Гірничого закону України (1127-14) , без отримання спеціальних дозволів та без погодження з органом гірничого нагляду планів розвитку гірничих робіт, умисно, з метою використання корисних копалин для господарських потреб ТОВ "Керамік Плюс", із залученням спеціальної техніки та робітників, з допущенням псування Зарванцівського родовища корисних копалин, організував та здійснював незаконне видобування корисних копалин місцевого значення із земельної ділянки площею 24,1389 га, розташованої біля с. Зарванці Вінницької області. Наведене потягло за собою заподіяння шкоди державним інтересам у вигляді особливо великих матеріальних збитків у сумі 17 714 092 грн.

Крім того, ОСОБА_1, будучи заступником директора ТОВ "Керамік Плюс", за попередньою змовою з іншими особами, у період часу з 10 листопада 2014 року по 01 липня 2015 року таємно викрав належний ПАТ "Вінницягаз" природний газ шляхом побудування прихованого газопроводу та приєднання до системи труб газової магістралі, несанкціонованого вилучення газу з системи газопроводів та подальшого безоблікового використання у виробничій діяльності ТОВ "Керамік Плюс". Зазначеними діями було заподіяно збитків ПАТ "Вінницягаз" на суму 14 697 606,08 грн.

Суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1, посилаючись на те, що органом досудового розслідування не доведено причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому злочинів, а ряд доказів здобуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд не дав належної оцінки усім доказам у сукупності, не навів у вироку, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші. Стверджує про недотримання судом вимог ст. 370, 374 КПК України, на що апеляційний суд уваги не звернув, порушення не виправив. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, бо не містить відповідей на усі доводи скарги, а також докладних мотивів прийнятого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисник Федоров А.В. зазначає про законність та обґрунтованість судових рішень і просить залишити їх без зміни.

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.

Захисник Федоров А.В. та виправданий ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції заперечували проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вирок суду - це акт правосуддя, спрямований на захист порушених прав і свобод людини й інтересів держави, в якому суд на основі всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього дослідження доказів робить висновок про винуватість або невинуватість підсудного і приймає рішення про притягнення його або не притягнення до кримінальної відповідальності, вирішуючи інші, пов`язані з висновками суду, юридичні питання.

Вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 370- 374 КПК України.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 373 КПК) розрізняє два види вироків: обвинувальний та виправдувальний. При цьому виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 374 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а у резолютивній його частині має бути зазначено рішення про визнання особи невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та про його виправдання.

Проте, місцевий суд наведених вимог не дотримався.

З вироку місцевого суду вбачається, що суд у мотивувальній частині виправдувального вироку не зазначив формулювання обвинувачення, яке визнане судом недоведеним, крім того суд дійшов висновку про те, що не доведено причетність ОСОБА_1 до вчинення інкримінованих злочинів, у той же час виправдав останнього у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Тобто, суд зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 КПК України.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд також постановив рішення про закриття кримінального провадження щодо нього.

Закриття кримінального провадження є однією з форм закінчення провадження, яке застосовується у випадках, прямо передбачених ст. 284 КПК України.

Якщо суд виявить обставини передбачені п.п. 1 і 2 ч.1 ст. 284 КПК України під час судового розгляду, то він зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені п.п. 5, 6, 7, 8, 9, 10 ч.1 ст. 284 КПК України, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 284 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження. Незважаючи на наведені норми, суд застосував дві взаємовиключні форми завершення розгляду справи.

На наведені порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції уваги не звернув та їх не виправив.

Відповідно до ст. 91 КПК України визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. При доказуванні насамперед повинні бути встановлені обставини, які відносяться до події злочину. Тобто, злочин повинен розглядатися як окреме явище, що відбулося та має передбачені кримінальним законом ознаки. При доказуванні обставин, які утворюють подію конкретного злочину, належить встановлювати передбачені нормою кримінального закону наслідки діяння для матеріальних складів та наявність між ними причинного зв`язку. Подія злочину розуміється як елемент об`єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певному часі, місці та певним способом. При цьому передбачені зазначеною нормою процесуального закону обставини мають бути встановлені по кожному обвинуваченню, що пред`явлене особі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні чотирьох окремих кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями Кримінального кодексу України (2341-14) . Виходячи з наведених положень процесуального закону, суд мав встановити фактичні обставини справи по кожному інкримінованому обвинуваченому діянню, дати відповідну оцінку доказам, які надав орган досудового розслідування, по кожному із цих злочинів окремо та відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України навести підстави для виправдання обвинуваченого по кожному епізоду злочинної діяльності із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Проте, суд першої інстанції наведених вимог закону не виконав, навів у вироку сукупність доказів в цілому без зазначення, які саме інкриміновані ОСОБА_1 обставини вони мають підтверджувати або спростовувати. Усупереч вимогам ст. 94 КПК України суд не оцінив кожен доказ окремо, дав поверхневу оцінку лише частині наведених доказів, а решту виклав без відповідної правової оцінки, не вказавши, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, не дав оцінки доказам у взаємозв`язку.

Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду наведених порушень не усунув, у свою чергу допустився аналогічних помилок.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, місцевий суд не дав належної оцінки усім доказам по справі, здійснив їх оцінку поверхнево. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції повинен був усунути цей недолік шляхом безпосереднього дослідження усіх доказів та надання їм повної всебічної оцінки. Проте, апеляційний суд дослідив частину доказів, проаналізував їх в ухвалі, а про решту доказів взагалі не згадав у своєму рішенні. У той же час апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків місцевого суду, при цьому неповноту судового розгляду не усунув, а отже, ухвалене судове рішення, відповідно до ст. 370 КПК України, не може бути визнано законним і обґрунтованим.

Недотримання вищенаведених положень процесуального закону в їх сукупності слід визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України воно тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду.