463/5953/15-к Про порушення ПДР, що призвело до втрати керування автомобілем та його зіткнення із деревом, внаслідок чого пасажири зазначеного автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, один з яких помер - 18.04.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ВишневськогоМ.С. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140030000624, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30 серпня 2015 року о 00.40 год., керуючи автомобілем "Chevrolet Aveo" та рухаючись по вул. Ніщинського у м. Львові, поблизу буд. № 24 в напрямку вул. Ірини Вільде, в порушення вимог п. п. 10.1, 12.1, 12.2, 12.4 Правил дорожнього руху, перевищив дозволену швидкість руху, не справився з керуванням, втратив контроль над транспортним засобом та здійснив наїзд на дерево, від чого автомобіль перекинувся. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири вказаного автомобіля ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_5 - тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 5 139 грн та моральної - 300 000 грн., а також на користь потерпілого ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 433 421, 83 грн та моральної - 100 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 та просить на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, а також зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 На обґрунтування своїх доводів зазначає про наявність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України. Вважає, що суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, належним чином не врахував, що злочин учинено з необережності, ряд обставин, що пом'якшують його покарання, а також дані про особу винного та часткове відшкодування збитків потерпілим і призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й даним про особу засудженого через суворість. Також вважає, що розмір цивільного позову необхідно зменшити, оскільки суд не врахував часткове відшкодування збитків засудженим на користь потерпілих та безпідставно задовольнив їх позовні вимоги в повному обсязі. Стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції й залишив вирок без зміни.

У запереченні потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять касаційну скаргу захисника Вишневського М.С. залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2- без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в касаційній скарзі захисника не оспорюється.

Доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України при призначенні покарання ОСОБА_2 є безпідставними, з огляду на таке.

Стаття 69-1 КК України передбачає, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Загальні засади призначення покарання зобов'язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. Суд враховує всі обставини в їх сукупності, що є підставою обрання судом конкретної міри покарання.

Безумовною підставою для застосування ст. 69-1 КК України є встановлення трьох складових: 1) наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу; 2) відсутності обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання обвинуваченим своєї вини.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання та обставину, що пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України), при цьому встановлено, що засуджений тільки частково відшкодував потерпілим завдану шкоду.

Із урахуванням того, що однією з обов'язкових умов для застосування до винуватого положень ст. 69-1 КК України є наявність обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 ст. 66 цього Кодексу, то підстав для застосування вказаної норм закону, в даному кримінальному провадженні немає.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони також не заслуговують на увагу.

Так, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, вирішення судом питання про призначення ОСОБА_2 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Обираючи ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України суд урахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також дані про особу винного, який є особою молодого віку, визнав вину, сприяв слідству, що визнано пом'якшуючими покарання обставинами та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Окрім того, судом узято до уваги грубе порушення правил дорожнього руху й тяжкі наслідки, а саме - загибель однієї особи та спричинення другому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, часткове відшкодування потерпілим заподіяних збитків, а також їх вимоги щодо призначення засудженому реальної міри покарання.

Повною мірою врахувавши вказані обставини в їх сукупності, в тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі, суд призначив ОСОБА_2 покарання відповідно до вимог закону, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, та не знайшов підстав для звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Посилання захисника щодо зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих, не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128 КПК України).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, цивільний позов потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подали в порядку, передбаченому ст. 128 КПК України до початку судового розгляду ( т. 1 а.п. 36, 38). Із урахуванням отримання від засудженого частини відшкодування шкоди, потерпілі подали заяви про уточнення своїх позовних вимог у кримінальному провадженні ( т. 1 а.п. 130- 135, 225-230), в яких потерпілий ОСОБА_7 зазначив про отримання від ОСОБА_2 у період з 30.08.2015 року по 30.06.2016 року коштів на лікування його неповнолітнього сина в сумі 35 000 грн, а потерпіла ОСОБА_8 отримала 5466, 52 грн за понесені витрати з моменту дорожньо-транспортної пригоди до настання смерті її сина.

Також узмінених заявах потерпілий ОСОБА_7 заявив цивільний позов на відшкодування матеріальної шкоди на суму 433 421, 83 грн та моральної - 495 000 грн, а потерпіла ОСОБА_6 - 5139 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 485 384 грн - моральної шкоди. Сума понесених матеріальних витрат була підтверджена потерпілими копіями квитанцій та аптечних чеків ( т. 1 а. п. 45, 46,141-205), яка була витрачена потерпілою ОСОБА_6 на поховання свого сина, та на тривале лікування свого сина потерпілим ОСОБА_7, у зв'язку з чим матеріальна шкода у цій частині була задоволена повністю на вказані суми.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд узяв до уваги конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, тривалий характер і обсяг моральних страждань, яких зазнали потерпілі: ОСОБА_6 у зв'язку зі смертю її неповнолітнього сина, та потерпілий ОСОБА_7 у зв'язку з каліцтвом неповнолітнього сина.

Із огляду на те, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, бо життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті, то, на думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, яку спричинено потерпілим, суд визначив правильно.

Рішення суду щодо стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_6 в сумі 300 000 грн та на користь потерпілого ОСОБА_7 - 100 000 грн узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілих.

Із таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки цивільний позов розглянуто з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, і підстав вважати розмір цивільного позову необґрунтованим, відсутні.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені в ній доводи, та визнав її необґрунтованою і зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника Вишневського М.С. не вбачає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Вишневського М.С. - без задоволення.