Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В., Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві на постанову Київського районного суду м. Полтави від 13.09.2012р. по справі № 1609/2а-5851/12

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві

треті особи Державна судова адміністрація України,

Апеляційний суд Полтавської області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання відповідача вчинити пвні дії,

ОСОБА_1 (далі по справі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві (далі по справі - відповідач), треті особи Державна судова адміністрація України, Апеляційний суд Полтавської області, в якому просила суд:

- визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Полтава щодо відмови у перерахуванні довічного грошового утримання неправомірною;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Полтава здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання і виплачувати щомісячне грошове утримання в розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, починаючи з 1 січня 2012 року.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від13.09.2012 року зазначений позов задоволено частково .

Визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Полтави щодо відмовити ОСОБА_1 в перерахуванні довічного грошового утримання -неправомірними.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста Полтави здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (2453-17) , починаючи з 01 січня 2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Київського районного суду м. Полтави від13.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про судоустрій і статус суддів " (2453-17) .

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді апеляційного суду Полтавської області з серпня 1996 року по 04 листопада 2010 року, а з 05 листопада 2010 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 07 жовтня 2010 року звільнена з посади у відставку.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно важень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 126 Основного Закону України закріплено положення, згідно з яким незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у частині першій статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Правові засади організації судової влади, загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів урегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року (2453-17) .

Колегія суддів зазначає, що гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) змінено порядок оплати праці працюючим суддям, яким виплачується суддівська винагорода.

Статтею 129 цього Закону визначено вид, склад, розмір суддівської винагороди, яка складається з грошового утримання, яке включає в себе посадовий оклад та доплати за ви слугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Призначення та нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться згідно вимог статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

У відповідності до ч. 3 ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

При цьому, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) не пов'язує визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді із розміром заробітної плати, яку суддя отримував до виходу у відставку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону станом на 01.01.2012 року).

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання провести перерахунок у розмірі 90 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, колегія суддів зазначає наступне.

Можливість призначення довічного грошового утримання у розмірі 90 % була передбачена ст. 43 Закону України "Про статус суддів", а саме за рахунок стажу роботи на посаді судді понад 20 років - по 2 % за кожний повний рік роботи, але не більше 90 %.

Водночас, внаслідок прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) вищевказана норма втратила чинність, а в ч. 3 ст. 138 нового Закону передбачено, що довічне грошове утримання судді у відставці виплачується в розмірі 80 відсотків із заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Колегія суддів вважає, що оскільки позивач просить здійснити перерахунок її довічного грошового утримання, виходячи з розміру оплати праці суддів, передбаченого новим Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , то і сам розмір грошового утримання має відповідати вимогам даного Закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що внаслідок прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) змінено умови та збільшено розмір матеріального забезпечення працюючим суддям та, як наслідок, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Таким чином, фактично звуження змісту та обсягу статусу суддів не відбулося.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Полтави від 13.09.2012р. по справі № 1609/2а-5851/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.