ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 415/4346/14-к
провадження № 51-427км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Парусова А.М.
захисника Бондаренка Ю.Ю. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014130240002348 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Бондаренка Ю.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2017 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 21 січня 2016 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 12 років;
- за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 3 роки;
- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів - на строк 12 років.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 10 червня 2008 року та остаточно визначено покаранняу виді позбавлення волі на строк 13 років.
Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 14 червня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 24 вересня 2014 року близько 17:00, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, прийшов за місцем мешкання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у м. Лисичанську з метою позичити у неї гроші, де під час сварки, маючи умисел на умисне заподіяння смерті ОСОБА_3, ударив її не менше двох разів по обличчю, від чого остання впала на підлогу. Після цього завдав лежачій на підлозі потерпілій численні удари руками і ногами, а саме не менше чотирьох ударів у голову та не менше шести ударів у грудну клітку. Смерть ОСОБА_3 настала на місці події внаслідок важкої тупої травми грудної клітки, численних двосторонніх переломів ребер, грудини, що ускладнились шоком.
Крім того, після вчинення вбивства ОСОБА_3 того ж дня близько 17:30 у ОСОБА_2, який перебував у стані алкогольного спяніння, виник умисел на таємне викрадення чужого майна, реалізуючи який, він повторно, таємно, шляхом вільного доступу викрав з будинку потерпілої належні ОСОБА_3 гроші у сумі 100 грн, 1,5 кг сала, 1 кг кровяної ковбаси, 2 кг шоколадних цукерок, причинивши збитки на загальну суму 467 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бондаренко Ю.Ю. посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- суд першої інстанції неправильно оцінив наявні у провадженні докази та визнав доведеними фактичні обставини кримінального провадження без наявності досліджених у судовому засіданні доказів, оскільки потерпілий та свідки відомостей щодо конкретних обставин справи та направленості умислу винного не надавали, а ОСОБА_2 свою винуватість заперечив і щодо своїх показань на досудовому слідстві пояснив, що надав їх під впливом слідчих, які застосовували до нього фізичний та моральний тиск, що було підтверджено довідкою про наявність у обвинуваченого на час затримання тілесних ушкоджень;
- суд безпосередньо не отримував від обвинуваченого показань щодо обставин вчиненого ним злочину, однак обґрунтував ними вирок;
- суд не врахував, що показання під час слідчого експерименту не відповідають даним висновку судово-медичної експертизи щодо наявних у потерпілої тілесних ушкоджень;
- суд безпідставно відхиляв клопотання обвинуваченого про проведення судової гістологічної експертизи, хоча після затримання в нього були відібрані нігтьові пластини; на місці події та на одязі ОСОБА_2 не виявлено його слідів чи відбитків, що свідчить про його непричетність. до вбивства потерпілої, крім того, це суперечить показанням свідка ОСОБА_4 про те, що коли ОСОБА_2 повернувся від потерпілої, його руки були по лікоть у крові; відмовою у задоволенні зазначеного клопотання суд порушив право змагальності сторін та право обвинуваченого на захист;
- суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 - сестри ОСОБА_2 про те, що між ними існують неприязні стосунки; що брат раніше заподіював їй тілесні ушкодження, намагався вигнати її з дому; вона не відмовилась від показань стосовно свого брата, а навпаки, викрила його суду у вчиненні особливо тяжкого злочину; вона не заявила відразу про вбивство працівникам міліції, а стала надавати показання стосовно брата лише коли її викликали до міліції; при цьому її показання не відповідають обставинам провадження та суперечать іншим доказам у провадженні;
- суд безпідставно зазначив у вироку, що співробітники міліції не могли підкинути до помешкання ОСОБА_2 цукерки, оскільки згідно з показаннями у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_5 - сина загиблої, він надав цукерки співробітникам карного розшуку у кількості більш 10 штук без складання протоколів, що вказує на можливість вилучення з помешкання саме цих цукерок;
- суд послався у вироку на постанову слідчого, якою відмовлено у притягненні до кримінальної відповідальності співробітників міліції за спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, однак вказану постанову останній не мав можливості оскаржити в апеляційному порядку, оскільки подана ним апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Сєвєродонецького міського суду була направлена для приєднання до обвинувального акта до Лисичанського міського суду, а тому вказана постанова слідчого прокуратури не мала враховуватися судом як доказ;
- з огляду на вищевказане суд порушив право обвинуваченого на справедливий суд та застосував до нього статті КК (2341-14) , які не підлягали застосуванню;
- суд порушив також право обвинуваченого на свободу та особисту недоторканність, закріплене у ст. 5 Конвенції про за?хист прав люди?ни і основополо?жних свобо?д, оскільки більше року обвинуваченому постійно продовжувалася міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а ризики, котрі постійно заявлялися прокурором, були одними і тими ж, що були враховані при обранні вперше йому запобіжного заходу;
- суд апеляційної інстанції розглянув скаргу захисника формально, навіть не викликав засудженого у судове засідання апеляційного суду.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- захисник підтримав вимоги касаційної скарги;
- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі захисника порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тому доводи у скарзі в частині переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та доводи, що стосуються оцінки доказів (показань обвинуваченого, потерпілого та свідків, висновків експертів), необхідності дослідження додаткових доказів не є предметом перевірки касаційним судом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства та повторного таємного викрадення чужого майна ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
Так, показання обвинуваченого ОСОБА_2 про непричетність до інкримінованих йому злочинів суд оцінив критично і вважав неправдивими, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, допитаних судом, сумнівів у правдивості яких у суду не виникло, оскільки ці показання послідовні, логічні та узгоджуються між собою. Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_2 також підтверджується показаннями експерта ОСОБА_9, даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновками основної та додатковоїсудово-медичних експертиз та іншими доказами.
Вищевказані докази ретельно досліджено судом першої інстанції та визнано достатніми й допустимими доказами, які у своїй сукупності доводять висунуте ОСОБА_2 обвинувачення.
При цьому суд не приймав як доказ показання ОСОБА_2, які він давав на допитах під час досудового слідства.
Разом із тим суд з урахуванням ч. 2 ст. 84 КПК взяв до уваги як доказ протокол проведення слідчого експерименту від 3 жовтня 2014 року за участю ОСОБА_2, зі змісту якого убачається, що останній у присутності захисника добровільно і самостійно розповів про обставини вчиненого ним злочину. Згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи від 20 листопада 2014 року №392/1 тілесні ушкодження, встановлені у ОСОБА_3, могли бути заподіяні за обставин, вказаних ОСОБА_2 при проведенні слідчого експерименту. При цьому суд встановив, що пояснення обвинуваченого щодо локалізації і характеру заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень відповідають наявним тілесним ушкодженням у потерпілої, розбіжності щодо їх кількості не ставлять під сумнів правдивість протоколу про проведення слідчого експерименту, а тому суд обгрунтовано зважив на нього як на доказ, зазначивши у вироку, що під час цьоєї слідчої дії ОСОБА_2, вказуючи на завдання ним тільки двох ударів руками в голову потерпілої, одного удару ногою в поперек та двох ударів ногою по тулубу, намагався на той час зменшити свою провину у скоєному злочині.
При цьому з показань самого ОСОБА_2 вбачається, що під час слідчого експерименту на нього ні фізичного, ні психологічного тиску не вчиняли. Слідчий експеримент проводився за участю його захисника, зауважень під час його проведення від ОСОБА_2 не надходило. Про те, що співробітники йому говорили, які покази потрібно давати під час проведення слідчого експерименту, він захиснику не повідомляв.
Також суд першої інстанції належним чином дослідив доводи ОСОБА_2 про застосування до нього співробітниками міліції заходів фізичного та морального впливу під час проведення досудового розслідування. Суд встановив, що такі твердження обвинуваченого спростовуються долученою до матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду копією постанови від 25 березня 2015 року про закриття кримінального провадження за матеріалами перевірки заяви ОСОБА_2 про незаконні дії працівників Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. На думку суду, у матеріалах провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність у обвинуваченого саме тих тілесних ушкоджень, про які зазначала в судовому засіданні сторона захисту: синців та гематоми на обличчі. Крім того, як вбачається з дослідженої судом фототаблиці (а.с. 149-152) до протоколу проведення слідчого експерименту із зображенням обвинуваченого, який відбувався через короткий проміжок часу після взяття під варту ОСОБА_2, сліди побиття на його обличчі відсутні. Доказів про скасування вищевказаної постанови про закриття кримінального провадження суду надано не було.
Суд дійшов висновку, що власне відсутність слідів обвинуваченого на місці вчинення злочину (відбитків, крові й т.п.) не свідчить про його невинуватість.
Доводи сторони захисту про упередженість свідка ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що між нею та обвинуваченим склалися неприязні відносини, суд визнав безпідставними і надуманими з метою уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності, оскільки ці доводи не містять належного обґрунтування з посиланням на докази. Так, свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні, будучи попередженою про кримінальну відповідальність, пояснила, що неприязних стосунків у неї з обвинуваченим не було і підстав його обмовити у неї не має. Будинок, в якому вона проживає, належить її вітчиму - батькові обвинуваченого, в цьому будинку вона зареєстрована, а тому обвинувачений не може її виселити, конфліктів щодо поділу цього будинку між нею та обвинуваченим не було.
Підстав не брати до уваги показання свідків, які логічно та послідовно виклали відомі їм обставини справи, у суду не було, при тому, що ці показання узгоджуються між собою та доповнюють одне одного.
Отже, суд першої інстанції, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, дослідівши в судовому засіданні докази, отримані на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, оцінівши їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності у їхній сукупності й взаємозв'язку, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні зазначених злочинів.
При цьому суд першої інстанції врахував спосіб спричинення тілесних ушкоджень, завдання ударів у життєво важливі органи, їх кількість та локалізацію, знаряддя заподіяння обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілій - тупими предметами, можливо рукою, ногою, і дійшов висновку, що ОСОБА_2 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто мав прямий умисел на позбавлення життя ОСОБА_3, і реалізуючи свій намір, умисно заподіяв смерть потерпілої.
За таких обставин суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК.
Розглядаючи в апеляційному порядку апеляційну скаргу захисника, суд апеляційної інстанції дослідив матеріали кримінального провадження, перевірив та спростував усі доводи апеляційної скарги, аналогічні доводам касаційної скарги, надавши їм належну оцінку.
Зокрема, суд апеляційної інстанції перевірив версію ОСОБА_2 про застосування до нього на досудовому слідстві фізичного впливу і не знайшов підтвердження цим фактам, а доводи захисника щодо неможливості оскарження обвинуваченим постанови про відмову у притягненні до кримінальної відповідальності співробітників міліції визнав такими, що не заслуговують на увагу. На думку апеляційного суду, зміст апеляційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_2 було відомо про винесення відповідної постанови, і не вбачається обєктивних перешкод, які заважали би обвинуваченому чи його захиснику зазначену постанову оскаржити, так само як і оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді. Всупереч доводам апеляції апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення слідчого судді до матеріалів кримінального провадження не долучалася.
Суд апеляційної інстанції проаналізував припущення сторони захисту щодо можливості підкидання шоколадних цукерок співробітниками міліції при огляді місця події за адресою реєстрації обвинуваченого та свідка ОСОБА_4 та погодився з висновками суду першої інстанції з цього приводу. Апеляційний суд дійшов висновку, що ці доводи спростовуються поясненнями потерпілого ОСОБА_5 про те, що він видав працівникам міліції 25 вересня 2014 року по одній штуці кожного з видів цукерок, в той час, як у будинках ОСОБА_4 і ОСОБА_7 цукерки та обгортки від них виявлено в значно більшій кількості. Ще три шоколадні цукерки виробництва Росії, якими його пригостила сестра, потерпілий добровільно видав працівникам міліції лише 14 жовтня 2014 року, тоді як огляди в будинках ОСОБА_4 і ОСОБА_7, під час яких були виявлені такі ж цукерки, проведено 25 вересня 2014 року. Таким чином, хоча у самого ОСОБА_2 безпосередньо не вилучалися викрадені з будинку потерпілої харчі, проте вони були вилучені в місцях перебування обвинуваченого безпосередньо після вчинення ним вбивства, куди, як пояснили свідки, саме обвинувачений їх приніс.
Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційних скарг щодо порушення судом права змагальності сторін та право обвинуваченого на захист, на справедливий суд, та визнав їх безпідставними.
Суд апеляційної інстанції дослідив причини відхилення судом першої інстанції клопотання сторони захисту щодо проведення судової експертизи для з'ясування питання про наявність під нігтьовими пластинами обвинуваченого слідів крові чи біологічних слідів потерпілої і визнав їх обґрунтованими, з урахуванням того, що як на той момент, так і на час затримання ОСОБА_2, який згідно з показаннями свідка ОСОБА_4 після повернення від потерпілої ретельно вимив руки, ймовірність виявлення під ними слідів крові потерпілої була незначною, а тому суд дійшов правильного висновку, що призначення цитологічної експертизи призведе лише до тяганини і не слугуватиме встановленню істині у кримінальному провадженні.
Доводи про порушення права обвинуваченого на свободу та особисту недоторканність під час вирішення питань щодо продовження йому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в цілому не спростовують правильності висновків суду першої та апеляційної інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину та правильності кваліфікації його дій. Посилаючись на вказані порушення у касаційній скарзі, захисник також не зазначив, яким чином вказані обставини вплинули чи могли вплинути на законність судових рішень.
Також апеляційний суд вказав в ухвалі, що обвинувачений ОСОБА_2 в судове засідання не доставлявся, оскільки, будучи повідомленим про час і місце розгляду апеляційної скарги, з клопотанням про участь у судому засіданні не звернувся, а передбачені кримінальним процесуальним законодавством підстави для його доставки у судове засідання відсутні.
Даних, які би свідчили, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, допущено такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, не виявлено.
Отже, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Таким чином, підстав для задоволення скарги та скасування судових рішень не встановлено.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 Перехідних положень цього Кодексу, пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд
ухвалив:
Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційну скаргу захисника Бондаренка Юрія Юрійовича - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
А.М. Макаровець В.К. Маринич Н.О. Марчук