547/429/16-к Про умисне вбивство, скоєне на ґрунті раптово виниклих під час суперечки з потерпілим неприязних відносин - 12.12.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Семенівського районного суду Полтавської області від 3 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170320000040, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Шенгури Кобеляцького районуПолтавської області, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Завищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 12 років; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років, за ч. 1 ст. 185 КК - на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з 14 лютого 2016 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 14 лютого 2016 року до 3 червня 2016 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_2 13 лютого 2016 року ввечері (точного часу не встановлено)у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючив будинку на АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих під час суперечки з ОСОБА_3 неприязних відносин, вирвав із руки останнього кухонний ніж, і тримаючи його у правій руці, завдав чоловікові умисно 30 ударів по різних частинах тіла, заподіявши останньому тяжких та легких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_3 помер на місці.

Крім того, в ніч на 14 лютого 2016 року (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння з метою придбання в борг алкогольних напоїв прийшов до жительки ОСОБА_4 (АДРЕСА_3). Після відмови ОСОБА_4 надати йому в борг спиртні напої під час сварки з нею на ґрунті неприязних відносин ОСОБА_2 дістав із кишені куртки принесений із будинку ОСОБА_3 кухонний ніж, і тримаючи його у правій руці, почав завдавати ударів ножем жінці по різних частинах тіла - не менше 6 ударів у грудну клітку в голову. Після того як ОСОБА_4 від отриманих ножових поранень упала на землю, ОСОБА_2 затягнув її до веранди житлового будинку, кинув на підлогу та завдав останній ногами у взутті не менше 19 ударів по різних частинах тіла. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла померла на місці на веранді свого будинку.

Також у ніч на 14 лютого 2016 року (більш точного часу не встановлено), ОСОБА_2, на веранді будинку потерпілої ОСОБА_4 через відкриті двері побачив у кімнаті будинку ящик горілки й таємно викрав його, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на суму 600 грн.

Апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок суду першої інстанції та постановив вважати, що покарання призначено за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, в іншій частині вирок залишив без змін. На підставі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 3 червня 2016 року по 11 серпня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор зазначає, що під час підготовчого засідання ОСОБА_2 належним чином не було роз'яснено право на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 185, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки останній мав умисел на вбивство ОСОБА_4 з метою одержання (заволодіння) спиртних напоїв, достовірно знаючи, що ОСОБА_4 торгує ними та тримає їх у власному будинку. З цією метою обвинувачений підготував і взяв із собою ніж, очевидно, передбачаючи можливість убивства ОСОБА_4 Зазначає, що оскільки суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_2 за менш тяжкими статтями КК (2341-14) , призначене ним покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. За твердженням прокурора, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, а тому постановлена ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, який взяв участь у судовому засіданні, підтримав касаційну скаргу частково, просив скасувати лише ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді, оскільки вважав, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Засуджений ОСОБА_2, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та захисник Могуренко М. В. заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК ґрунтуються на доказах, зібраних у кримінальному провадженні й безпосередньо досліджених у судовому засіданні, й у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що ж стосується доводів прокурора про неправильну правову оцінку дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185, та лише за п. 13 ч. 2 ст. 115, КК, то вони є безпідставними, оскільки суперечать матеріалам справи з огляду на таке.

Системний аналіз норм чинного кримінального процесуального законодавства дає підстави для висновку, що умисне вбивство кваліфікується за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як вчинене з корисливих мотивів у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

У разі вчинення умисного вбивства, зокрема під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном - ч. 4 ст. 187 КК.

У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається. Таке діяння слід кваліфікувати як умисне вбивство за ст. 115 КК (частинами 1, 2), та за відповідною статтею КК (2341-14) , що передбачає відповідальність за ст. 185 КК чи 186 КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_2, зокрема, було пред'явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний із проникненням у житло та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з корисливих мотивів, та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Разом із тим, за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях засудженого умислу на вчинення розбійного нападу на потерпілу з метою заволодіння спиртними напоями, тобто корисливого мотиву, а тому перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 185 КК, а з обвинувачення, пред'явленого останньому за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК, виключив кваліфікуючу ознаку - вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів.

Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що з показань ОСОБА_2, які він надавав під час судового розгляду, вбачається, що засуджений не вчиняв нападу на ОСОБА_4 з метою заволодіння її майном, і умисел на викрадення спиртних напоїв у нього виник після завершення побиття її ногами на веранді будинку. Лише після цього він побачив через незачинені двері з веранди ящик горілки в кімнаті будинку і вирішив її викрасти. На підтвердження правдивості вказаних показань засудженого щодо моменту виникнення умислу на заволодіння майном суд першої інстанції послався на дані протоколу слідчого експерименту й відеозапису до нього.

Також суд першої інстанції зазначив, що сторона обвинувачення не надала інших доказів, які би спростували твердження ОСОБА_2 щодо відсутності в його діях корисливого мотиву.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, в якій наводилися доводи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185 КК і лише за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК (за змістом є аналогічні доводам у касаційній скарзі), ретельно перевірив указані доводи, визнав їх неприйнятними і, погодився з висновками суду першої інстанції, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

Зокрема, у своєму рішенні згаданий суд послався на показання ОСОБА_2, який послідовно стверджував, що вбивство потерпілої він вчинив на ґрунті неприязних відносин, коли вона відмовилася надати горілку в борг і стала виганяти його з двору. Окрім того, вказував на те, що ящик із горілкою він побачив вже після завдання ударів ОСОБА_5, і саме тоді у нього виник умисел на його викрадення.

При цьому спростовуючи твердження прокурора щодо обізнаності ОСОБА_2 про торгівлю потерпілою горілкою та щодо наявності у нього ножа через це ножа, що на думку прокурора, вказує на спрямованість умислу засудженого на вчинення розбійного нападу на потерпілу з метою заволодіння спиртними напоями, апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що вказані доводи є лише припущеннями і жодними доказами сторони обвинувачення не підтверджено.

А тому доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо неправильного застосування п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які стосуються кваліфікації дій ОСОБА_2 за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК, належним чином мотивовано. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Безпідставними є і доводи прокурора про те, що під час підготовчого засідання суд першої інстанції належним чином не роз'яснив ОСОБА_2 права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Як видно з технічного запису судового процесу, суд у підготовчому судовому засіданні з'ясував у ОСОБА_2, чи надано йому пам'ятку про права та обов'язки, чи ознайомився він з ними та чи є вони зрозумілими для нього, на що засуджений відповів ствердно. Крім того, суд з'ясував позицію ОСОБА_2 стосовно бажання скористатися правом на розгляд справи щодо нього судом присяжних, оскільки в долученому прокурором до обвинувального акту роз'ясненні положень ст. 31 КПК про можливість і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних ОСОБА_2 зазначив, що визначиться пізніше. Проте засуджений у присутності свого захисника категорично відмовився від використання права на суд присяжних.

Отже, суд першої інстанції вимог ст. 384 КПК дотримався при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_2

Також колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про призначення засудженому м'якого покарання, оскільки призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, під час розгляду кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального й матеріального закону.

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд,

Вирок Семенівського районного суду Полтавської області від 3 червня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.