280/344/16-к Про відкрите заволодіння мобільним телефоном потерпілого, скоєне із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого - 12.12.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016061190000003, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше судимого за вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 7 лютого 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна, зміненим ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 24 квітня 2012 року, згідно з якою ОСОБА_1 постановлено вважати засудженим за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років із конфіскацією майна,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 6 грудня 2015 року близько 1:30 поблизу приміщення "Агат" на вул. Київській, 23 у м. Коростишеві, погрожуючи раніше знайомому ОСОБА_2 застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, відкрито заволодів його мобільним телефоном моделі "Fly IQ4413" вартістю 1189,10 грн, чим завдав потерпілому ОСОБА_2 матеріальної шкоди на вказану суму.

Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу заступника прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду в порядку ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) змінив, виключивши із мотивувальної частини вироку вказівку про врахування рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання. У решті вирок суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищевказаних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК повною мірою не врахував усіх даних про особу засудженого, який раніше був судимий за тяжкі злочини, однак маючи непогашену судимість належних висновків для себе не зробив і через короткий проміжок часу знову вчинив аналогічний злочин, що свідчить про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. На думку прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК не дав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі, щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, і свого рішення про залишення без зміни вироку місцевого суду належним чином не мотивував.

Засуджений ОСОБА_1 на вказану скаргу подав заперечення, в яких просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Зазначає, що суди врахували всі обставини, які мають правове значення при обранні покарання, і прийняли правильне рішення про можливість виправлення та перевиховання його без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, яка взяла участь у судовому засіданні, підтримала касаційну скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Від засудженого ОСОБА_1 та його захисника ВасилевськоїО.А. надійшло спільне клопотання про розгляд кримінального провадження за їх відсутності.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 186 КК, а також справедливість призначеного покарання в касаційній скарзі прокурора не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Верховним Судом не перевіряються.

Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість, то вони є необґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно зі статтями ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.

За змістом цієї норми у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від його відбування з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

У цьому провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави для висновку про порушення визначених у законі загальних засад призначення покарання при обранні ОСОБА_1 заходу примусу та порядку його відбування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирішуючи питання про обрання міри покарання засудженому, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (є тяжким), дані про особу винного, (раніше був судимий, не працює, неодружений, за місцем проживання характеризується позитивно), а також зважив на думку потерпілого, який претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 не має та просив суворо не карати останнього. Крім того, суд урахував наявність обставин, що пом'якшують покарання засудженого, - щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку та обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_1 покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 186 КК і дійшов умотивованого висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 зазначеного Кодексу, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК, реалізував свої дискреційні повноваження у спосіб, передбачений законом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи про м'якість призначеного засудженому покарання, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, визнав їх необґрунтованими та зазначив про законність вироку суду першої інстанції щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК, навівши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.

Водночас цей суд під час розгляду провадження дійшов висновку, що місцевий суд усупереч вимогам ч. 4 ст. 67 КК при призначенні покарання безпідставно врахував рецидив злочинів, як обставину, що обтяжує покарання, оскільки ОСОБА_1 був судимим за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК, судимість за які не погашено і не знято, і цю обставину було враховано при кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК за кваліфікуючою ознакою "повторність". За таких обставин апеляційний суд у порядку ст. 404 КПК прийняв правильне рішення про зміну вироку місцевого суду шляхом виключення з його мотивувальної частини вказівки про врахування рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які стосуються рішення про застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, є належним чином обґрунтованими та умотивованими.

Отже, вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного покарання, а також свідчили би про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд не встановив.

З урахуванням вищенаведеного касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення, а вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.