265/808/15-к Про умисне прийняття працівником правоохоронного органу від особи пропозиції та одержання від останньої неправомірної вигоди за видачу цій особі нового паспорту замість втраченого - 12.12.2018 Прийняття

розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року в межах кримінального провадження № 12014050290000312 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Талаківка м. Маріуполя Донецької області та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 січня 2017 року ОСОБА_1 виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду начальника Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, маючи 13 ранг державного службовця, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, прийняв пропозицію та одержав неправомірну вигоду від ОСОБА_2 за видачу йому нового паспорту замість втраченого за наступних обставин.

01 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про втрату паспорту до Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, начальник якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 перелік документів, які необхідно надати для видачі нового паспорту. В цей же день ОСОБА_2 надав усі необхідні документи, після чого ОСОБА_1 повідомив, що паспорт буде видано протягом місяця.

24 жовтня 2014 року в невстановлений слідством час ОСОБА_2 прийшов для отримання паспорту до Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, який розташований в м. Маріуполі на пр. Перемоги, 16. Знаходячись в каб. № 1, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 що паспорт останнього буде готовий у листопаді - грудні 2014 року. Оскільки вказані строки не влаштовували ОСОБА_2, то він запропонував ОСОБА_1 за грошову винагороду прискорити видачу йому паспорту, при цьому додав, що в нього є грошова сума в розмірі не більшому за 1500 грн. ОСОБА_1 вказану пропозицію прийняв.

З метою викриття злочинної діяльності ОСОБА_1 01 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся з відповідною заявою до Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.

27 листопада 2014 року об 10-22 ОСОБА_2 знаходячись в кабінеті № 1 Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, передав ОСОБА_1 в якості неправомірної вигоди грошові кошти в розмірі 1000 грн. В цей же день об 10-22 год. ОСОБА_1, займаючи посаду начальника Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, будучи службовою особою органу виконавчої влади, яка постійно обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, діючи умисно, використовуючи службове становище, одержав в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1000 грн. за видачу останньому нового паспорту замість втраченого.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду начальника Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, маючи 13 ранг державного службовця, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, повторно, одержав неправомірну вигоду від ОСОБА_3 за видачу їй нового паспорту замість втраченого за наступних обставин.

05 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про втрату паспорту до Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області. Для отримання нового паспорту в найкоротший строк ОСОБА_3 попросила свого знайомого ОСОБА_2, який був знайомим із начальником Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_1, допомогти їй вирішити вказане питання, на що ОСОБА_2 погодився.

09 грудня 2014 року близько 11-25 ОСОБА_3 разом із ОСОБА_2 прийшли до Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, який розташовано в м. Маріуполі по пр. Перемоги 16, для подачі документів для отримання ОСОБА_3 нового паспорту. Надавши пакет документів, який необхідний для отримання нового паспорту замість втраченого, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за пропозицією ОСОБА_1 вийшли з приміщення на вулицю, де ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2, що за видачу нового паспорту ОСОБА_3 йому потрібно заплатити 1500 грн.

З метою викриття злочинної діяльності ОСОБА_1 11 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернулась з відповідною заявою до Маріупольського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.

12 грудня 2014 року об 13-53 ОСОБА_3, знаходячись в кабінеті № 1 Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, передала ОСОБА_1 в якості неправомірної вигоди грошові кошти в розмірі 1500 грн. В цей же день о 13-53 ОСОБА_1, займаючи посаду начальника Орджонікідзевського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області, будучи службовою особою органу виконавчої влади, яка постійно обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, діючи умисно, використовуючи службове становище, повторно, одержав в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1500 грн. за видачу останній нового паспорту замість втраченого.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року зазначений вирок суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є необґрунтованими, немотивованими, що судом першої інстанції не надано будь-якої оцінки окремим доказам сторони обвинувачення, а саме, протоколам негласних слідчих (розшукових) дій, дискам, на яких зафіксовано протиправні дії ОСОБА_1, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях. Зазначено, що суд апеляційної інстанції не дослідив певні докази, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі ставилось про це питання.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

У відповідності з вимогами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК визначено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Разом з тим, доводи касаційної скарги прокурора щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими.

Так, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що судом першої інстанції не надано будь-якої оцінки окремим доказам сторони обвинувачення, а саме, протоколам негласних слідчих (розшукових) дій, дискам, на яких зафіксовано протиправні дії ОСОБА_1, та безпідставно визнано недопустимими низку доказів.

Разом з тим, зазначені доводи Верховний Суд не вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК, у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень.

На зазначене судове рішення прокурор подав апеляційну скаргу, яка була розглянута апеляційним судом у межах, встановлених ст. 404 КПК, та в порядку, визначеному ст. 405 КПК. При цьому, апеляційним судом перевірено належним чином доводи апеляційної скарги прокурора щодо відсутності провокації злочину.

Так, спростовуючи вказані твердження прокурора, апеляційний суд в ухвалі обґрунтовано зазначив, що матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 на час вчинення дій, які інкримінувались ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368 КК, відбував покарання у виді обмеження волі у Маріупольському виправному центрі і його паспорт перебував в адміністрації місця відбування покарання, про що ОСОБА_2 було відомо, проте він за надуманими обставинами звернувся до Орджонікідзевського РВ в м. Маріуполі із заявою про втрату паспорта. При цьому на питання суду щодо вказаних обставин ОСОБА_2 пояснення не зміг надати, однак вказав, що він сам запропонував ОСОБА_1 винагороду за пришвидшення видачі паспорта і суму також визначив сам.

Поряд з цим, ОСОБА_2 не зміг пояснити, чому, подавши 01 жовтня 2014 року заяву про втрату паспорта та порушивши питання про пришвидчення видачі нового паспорту, прийшов за ним лише 27 листопада 2014 року. Також не зміг ОСОБА_2 пояснити, чому заяву про вчинення кримінального правопорушення він подав до Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, а не Орджонікідзевського району.

При цьому апеляційним судом, як і судом першої інстанції, обґрунтовано взято до уваги те, що ініціатором зустрічей та розмов з ОСОБА_1 був саме ОСОБА_2, що єдиним джерелом інформації щодо корупційної діяльності ОСОБА_1 була саме заява ОСОБА_2, яка не перевірялася, а відразу після початку досудового розслідування було прийнято рішення про контроль за вчиненням злочину шляхом проведення спеціального слідчого експерименту.

По епізоду, який кваліфікується органами досудового розслідування за ч. 3 ст. 368 КК, апеляційним судом також були належним чином перевірені доводи апеляційної скарги прокурора та висновки суду першої інстанції.

Так, визнаючи обґрунтованими твердження прокурора, які стосуються того, що судом першої інстанції не було допитано свідка ОСОБА_3, апеляційний суд, поряд з цим, зазначив, що вказана неповнота судового розгляду була усунута апеляційним судом і свідок за клопотанням прокурора була допитана в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 23 КПК дослідивши надані ОСОБА_3 показання, надав цим показанням відповідну правову оцінку. При цьому апеляційним судом було взято до уваги той факт, що на час контролю за вчиненням злочину була засуджена та відбувала покарання з випробуванням, її поведінка, як і поведінка ОСОБА_2, контролювалася працівниками правоохоронних органів.

Виходячи з наведеного та з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що про провокаційні дії з боку працівників правоохоронних органів щодо ОСОБА_1 свідчить, зокрема, той факт, що провівши 27 листопада 2014 року контроль за вчиненням злочину з використанням аудіо- відео- контролю за особою за участю ОСОБА_2, слідчі не провели заходів на припинення злочинної діяльності ОСОБА_1, а навпаки, продовжили свої провокаційні дії за участі того ж самого ОСОБА_2 із залученням ОСОБА_3, тобто не обмежились пасивним розслідуванням, а продовжили підбурювати ОСОБА_1 та навмисними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спровокували особу на вчинення більш тяжкого злочину.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, відповідно до якого у суду першої інстанції обґрунтовано не виникло сумнівів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходячись під контролем правоохоронних органів, діяли за їхніми вказівками, що з боку правоохоронних органів мало місце підбурювання, тобто вони діяли активно з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливаючи на ОСОБА_1 та схиляючи його до вчинення злочину.

При цьому прокурором в апеляційній скарзі не наводилось обґрунтованих доводів, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо підбурювання ОСОБА_1 і є достатні підстави вважати, що останній вчинив би злочин у будь-якому випадку.

Крім того, слід зазначити, що в касаційній скарзі прокурор не наводить доводів щодо незаконності зазначеного висновку апеляційного суду.

Доводи прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимими низки доказів також були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням відповідних мотивів, погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання недопустимими доказами: протокол огляду місця події від 12.12.2014 р., протокол обшуку від 12.12.2014 р., постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 05.11.2014 р. та від 11.12.2014 р. (з подальшим визнанням незаконними проведення двох етапів контролю за вчиненням злочину 27.11.2014 р. та 12.12.2014 р.), протоколи про результати аудіо-, відео контролю за особою від 02.12.2014 р., 15.12.2014 р. та 16.12.2014 р.

Верховний Суд вважає, що вказані докази обґрунтовано визнані недопустимими з підстав численних порушень органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального закону.

Також є необґрунтованими і доводи прокурора, що стосуються недослідження судом апеляційної інстанції доказів, питання про дослідження яких порушувалось в апеляційній скарзі.

Так, прокурором в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_3, дослідити протоколи негласних слідчих (розшукових) дій та протоколу огляду та обшуку кабінету ОСОБА_1 від 12.12.2014 р.

Вказане клопотання апеляційним судом було задоволено в частині, що стосується проведення допиту свідка ОСОБА_3, в іншій частині апеляційний суд відмовив у задоволенні, оскільки прокурор не навів мотивів, з яких він вважав, що вказані докази були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

За наведених обставин Верховний Суд не знаходить підстав вважати висновки та мотиви апеляційного суду щодо законності вироку суду першої інстанції, наведені в ухвалі, сумнівними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Інших підстав для скасування ухвали апеляційного суду у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

З цих підставСуд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2017 року відносно ОСОБА_1 - без зміни.