750/12731/15-к Про заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою - 11.12.2018 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 червня 2017 року у кримінальному провадженні щодо:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с.СалкінкульЧистопольського району Кокчетавської області Республіки Казахстан, жителя АДРЕСА_2),

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК, виправданого за ч. 2 ст. 186 КК у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_3),

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_1),

засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 травня 2016 року було засуджено ОСОБА_2 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 3 роки 6 місяців, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. За ч. 2 ст. 186 КК ОСОБА_2 виправдано у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину. За правилами ч. 5 ст. 72 КК засудженому зараховано у строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення.

За цим же вироком засуджено за ч. 2 ст. 190 КК: ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 10 місяців, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, з урахуванням приписів ст. 72 КК, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 вересня 2015 року, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ОСОБА_3 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, з урахуванням приписів ст. 72 КК, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання, призначеного за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2016 року, ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців 2 дні.

Вирішено цивільні позови, питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 винуватими у шахрайстві, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_2 - ще й у крадіжці, вчиненій повторно, які було скоєно у м. Чернігові за викладених у вироку обставин.

Як установив суд, у період з 14 квітня по 8 вересня 2015 року ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою разом із ОСОБА_3, ОСОБА_1 та невстановленою особоюзаволоділи чужим майном. Зокрема, у такий спосіб ОСОБА_2 з ОСОБА_3 заволоділи майном ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, завдавши потерпілим матеріальної шкоди на суму 506,97 грн, 1231,22 грн, 3213,92 грн відповідно; ОСОБА_2 із ОСОБА_1 заволоділи майном ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, завдавши потерпілим матеріальної шкоди на суму 1275,85 грн, 2184,61 грн, 2655,90 грн, 2715,84 грн відповідно; ОСОБА_2 з невстановленою особою заволоділи майном ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, завдавши останнім матеріальної шкоди на суму 3240,30 грн, 3665,68 грн, 2409,88 грн, 2094,79 грн, 1459,85 грн, 4566,20 грн, 2458,99 грн, 1295,31 грн, 1669,83 грн, 2192,89 грн, 1755,84 грн, 1161,25 грн, 2410,21 грн, 1137,17 грн відповідно.

Також наприкінці вересня 2015 року ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою заволодів майном ОСОБА_25 та ОСОБА_26, завдавши потерпілим матеріальної шкоди на суму 400 грн та 984,98 грн відповідно.

Крім того, 28 вересня 2015 року у квартирі АДРЕСА_4 а ОСОБА_2 викрав належний ОСОБА_27 мобільний телефон "Nokia" вартістю 500 грн, чим завдав їй матеріальної шкоди на вказану суму.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 19 червня 2017 року змінив зазначений вирок від 25 травня 2016 року, постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 190 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції, та на підставі ч. 4 ст. 70 КК виконувати самостійно вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 вересня 2015 року. Згідно з ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 додатково зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою позицію, прокурор зазначає, що призначене засудженим покарання є невиправдано м'яким, проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення приписів статей 50, 65 КК і всупереч вимогам статей 370, 419 КПК у своєму рішенні не навів належних обґрунтувань щодо достатності обраного ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заходу примусу.

На вказану скаргу засуджений ОСОБА_1 подав заперечення, в якому, наводячи аргументи, стверджує про законність ухвали апеляційного суду та безпідставність касаційних вимог прокурора.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу; засуджений ОСОБА_1 заперечив обґрунтованість вимог, заявлених стороною обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, в якій не оспорюються висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, та правильність кваліфікації діянь за ч. 2 ст. 190 КК, а ОСОБА_2 - ще й за ч. 2 ст. 185 цього Кодексу.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю, проявом якої є домірність.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають обов'язковому врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при виборі заходу примусу засудженим суд керувався наведеними нормами матеріального права.

Так, ухвалюючи вирок і призначаючиОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання, разом із ступенем тяжкості вчинених злочинів, які за класифікацією віднесено до середньої тяжкості, суд урахував кількість епізодів злочинної діяльності, особи винних, у тому числі й те, що вони раніше притягалися до кримінальної відповідальності. Водночас суд узяв до уваги інші дані про особи засуджених, зокрема їх вік, стан здоров'я, наявні у справі позитивні характеристики ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і, дотримуючись приписів ст. 66 КК, відніс до пом'якшуючих покарання обставин щире каяття кожного з них, а щодо двох останніх - також активне сприяння розкриттю злочину. При цьому обставиною протилежного змісту суд визнав вчинення засудженими кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

З огляду на все це суд першої інстанціїдійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, і призначив покарання не в мінімальних межах санкції статей, за якими їх засуджено. При цьому визначаючи ОСОБА_2 розмір заходу примусу за сукупністю злочинів, суд обрав менш сприятливий принцип часткового складання призначених покарань.

Апеляційний суд під час перегляду вироку суду першої інстанції ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, у тому числі щодо м'якості призначеного засудженим покарання, й умотивовано відмовив у їх задоволенні. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів висновок апеляційного суду про справедливість застосованого до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3заходу примусу, в касаційній скарзі не наведено.

Правових підстав вважати призначене засудженим покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.

У контексті викладеного не можна визнати достатніми доводи прокурора про скасування оспорюваного судового рішення.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування оскарженої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться у касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Крім того, як убачається з наявних у Верховному Суді даних, ОСОБА_2 2 серпня 2018 року було звільнено з Олексіївської виправної колонії № 25 у зв'язку з відбуттям строку покарання.