759/6572/15-к Про вимагання дати хабар, скоєне лікарем-хірургом з метою незаконного особистого збагачення за сприяння у вирішенні питання щодо встановлення особі МСЕК довічної II групи інвалідності за існуючим захворюванням - 06.12.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду м. Києва 09 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000001514, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. ПетрівкаКрасноградського району Харківської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 грн.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні інкримінованого злочину за наступних обставин.

Приблизно 3-5 грудня 2014 року до ОСОБА_2, як до лікаря-хірурга, якого було призначено на вказану посаду на підставі наказу № 419-к від 01 листопада 2013 року по Комунальному некомерційному підприємству "Консультативно-діагностичний центр" Святошинського району м. Києва (далі-КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва), звернувся громадянин ОСОБА_3, який є інвалідом II групи за захворюванням опорно-рухового апарату, для підготовки медичних документів та направлення їх до Спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії Київського міського центру медико-соціальної експертизи для встановлення довічної II групи інвалідності за захворюванням.

В подальшому, у службовому кабінеті № 306 КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва, що за адресою: м. Київ, вул. Комісара Рикова, 2, який займає ОСОБА_2, відбулась розмова між останнім та ОСОБА_3, в ході якої ОСОБА_4, з метою незаконного особистого збагачення запропонував ОСОБА_3 посприяти у вирішенні питання щодо встановлення йому МСЕК довічної II групи інвалідності за його захворюванням. При цьому, ОСОБА_2 повідомив, що для вирішення вказаного питання ОСОБА_3 потрібно передати в якості неправомірної вигоди кошти в сумі 50 000 грн, які у подальшому будуть передані ним (ОСОБА_2.) службовим особам МСЕК.

У денний час 11 грудня 2014 року ОСОБА_3 прийшов на прийом до ОСОБА_2 та передав останньому медичні документи щодо наявності у нього захворювання та інвалідності. В той же час ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний умисел направлений на особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив у прийнятті рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, діючи з корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_3, що він вирішить питання за грошову винагороду щодо встановлення довічної групи інвалідності, і що саме він - ОСОБА_2, може допомогти вирішити це питання зі службовими особами МСЕК за неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн.

Після цього, 15 грудня 2014 року у денний час ОСОБА_3 прийшов на прийом до ОСОБА_2 та, перебуваючи у службовому кабінеті № 306 КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3, що він домовився зі службовими особами МСЕК про встановлення довічної другої групи інвалідності за захворюванням ОСОБА_3 і що він може передати неправомірну вигоду в сумі 50 000 грн частинами, тобто по 25 000 грн.

ОСОБА_2, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив у прийнятті рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, діючи з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю, 16 грудня 2014 року о 18:00 зустрівся із ОСОБА_3 в будівлі КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва, де, перебуваючи у невстановленому слідством службовому приміщенні, отримав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду в сумі 25 000 грн за сприяння у вирішенні питання по встановленню ОСОБА_3 МСЕК довічної II групи інвалідності за захворюванням.

В подальшому, 28 січня 2015 приблизно об 11:00, ОСОБА_2, виконуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб, усвідомлюючи неправомірний характер своїх дій, з метою конспірації своїх злочинних дій, у телефонній розмові із ОСОБА_3 повідомив останньому, що він повинен зайти до кабінету № 411 КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва та передати другу частину неправомірної вигоди в сумі 25 000 грн завідуючій рентген-діагностичного відділення КНП "КДЦ" Святошинського району м. Києва ОСОБА_5 Після цього, ОСОБА_5 передала отримані від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 25 000 грн ОСОБА_2, якими останній розпорядився на власний розсуд та сховав їх у службовому кабінеті. В сукупності ОСОБА_2 отримав неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави у розмірі 50 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року вирок районного суду скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому зазначає, що цей суд розглянув кримінальне провадження з порушенням вимог статті 419 КПК України, не вмотивував належним чином свого рішення про закриття кримінального провадження, переоцінив докази, безпосередньо їх не дослідивши.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, виправданий заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України є слушними.

Відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених указаним Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засіданні або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, якщо апеляційний суд при перевірці кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред'явленого обвинувачення або вбачає можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості.

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, апеляційний суд не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Так, обґрунтовуючи свої твердження про відсутність достатніх доказів для доведеності обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 369-2 КК України, апеляційний суд зазначив в ухвалі, що жодними доказами не доведено здійснення ОСОБА_2 впливу на посадових осіб Спеціалізованої травматологічної медико-соціальної експертної комісії Київського міського центру медико-соціальної експертизи, і в тому числі на її голову ОСОБА_6 з метою встановлення ОСОБА_3 другої групи інвалідності довічно. При цьому суд апеляційної інстанції обмежився допитом у судовому засіданні лише обвинуваченого, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, дослідив висновок експерта № 93 хс від 11 березня 2015 року щодо відсутності спеціальної хімічної речовини на змивах з рук ОСОБА_2, не дослідивши безпосередньо інших доказів, покладених судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, дійшов переконання про відсутність достатніх доказів винуватості особи, вичерпаність можливостей їх отримання та необхідність закриття кримінального провадження - тобто надав іншу оцінку дослідженим місцевим судом доказам безпосереднього їх дослідження.

Між тим, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави місцевий суд у вироку обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та дослідженими письмовими доказами.

Протесуд апеляційної інстанції зазначених доказів не дослідив і належним чином не оцінив.

Отже, апеляційний суд не мав права дати іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши їх на підтвердження або спростування фактичних обставин кримінального провадження.

Таким чином, на думку колегії суддів, рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку місцевого суду із закриттям кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 369-2 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливостей отримання цих доказів ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому воно на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню, а провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить урахувати вказівки суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, безпосередньо дослідити необхідні докази за наявності для цього підстав, у сукупності проаналізувати їх, зважаючи також на правові позиції, викладені у висновках Верховного Суду, й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, яке б відповідало положенням ст. 370 КПК України.