Постанова

іменем України

5 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 663/759/15-к

провадження № 51-3383км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Кулаківського К.О.,

представника потерпілого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

захисника МихайловоїЛ.Д. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника МихайловоїЛ.Д. на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 12014230230001791 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. НєфтєгорськаОхинського району Сахалінської області Російської Федерації, громадянина України, жителя АДРЕСА_1), такого, що судимостей не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 2 березня 2017 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК, та виправдано у зв'язку із недоведеністю винуватості у вчиненні вказаних злочинів.

Апеляційний суд Херсонської області вироком від 31 жовтня 2017 року скасував зазначений вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 191 КК та ухвалив новий, яким визнав його винуватим у вчинені цього злочину і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням обов'язків організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК в редакції Закону України від 14 квітня 2009 року № 1254-VI (1254-17) ОСОБА_2 зобов'язано періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та не виїжджати без дозволу цього органу на постійне проживання за межі України. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням обов'язків організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, строком на 2 роки визначено виконувати самостійно. У решті вирок залишено без змін.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, будучи відповідно до наказу від 25 грудня 2012 року № 315 призначеним тимчасово виконуючим обов'язки начальника комунальної установи "Скадовський районний центр фінансово-господарського обслуговування закладів та установ освіти" (далі - КУ СРЦ ФГО), виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто будучи службовою особою та відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України від 11 червня 2009 року № 1506-VI "Про засади запобігання та протидії корупції" суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, вчинив злочин за таких обставин.

Так, відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 23 січня 2014 року № 17-01/14 та договору поставки нафтопродуктів від 3 червня 2014 року № 146 ТОВ "Діском Юкрейн" в особі директора ОСОБА_4 продало, а КУ СРЦ ФГО в особі т.в.о. начальника ОСОБА_2 придбала талони на бензин А92, що призначалися для заправки службового автомобіля КУ СРЦ ФГО - ГАЗ-2410, державний номерний знак НОМЕР_1, і були передані безпосередньо ОСОБА_2, який в період із 5 травня по 18 листопада 2014 року шляхом зловживання своїм службовим становищем надавав усні накази працівникам установи, а саме водію ОСОБА_5 про зміну показника кілометражу на вказаному автомобілі ГАЗ-2410, техніку-теплотехніку ОСОБА_6, спеціалісту з будівництва ОСОБА_7, котрі перебували в його безпосередньому підпорядкуванні, про підписання відомостей на отримання та видачу КУ СРЦ ФГО пального,призначеного для заправки вказаного автомобіля, якого в дійсності вони не отримували й не видавали. У результаті цього зазначене пальне було списано на службовий автотранспорт, який фактично не використовувався, а в дійсності 410 л. пального загальною вартістю 6751,40 грн, на яке було видано талони, привласнив ОСОБА_2 й обернув на свою користь, чим завдав указаному комунальному закладу матеріальної шкоди на загальну суму 6751,40 грн.

Такі дії ОСОБА_2 колегія суддів апеляційного суду кваліфікувала за ч. 2 ст. 191 КК як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а саме у внесенні службовою особою у період з 5 травня по 18 листопада 2014 року завідомо неправдивих відомостей у подорожні листи, чим підтвердив факт використання службового автомобіля, який у дійсності взагалі не використовувався у вищевказаний період.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник засудженого у касаційній скарзі стверджує, що вирок апеляційного суду не містить переконливих висновків щодо спростування визнання судом першої інстанції доказів недопустимими, а ґрунтується на суперечливих показаннях окремих свідків. Звертає увагу на те, що у кримінальному провадженні відсутні докази заподіяння ОСОБА_2 будь-якої матеріальної шкоди, і за відсутності даних про нестачу матеріальних цінностей в установі, де працював засуджений, захисник просить скасувати вирок апеляційного суду в частині визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 та його захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор та представник потерпілої особи заперечували проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_5 про те, що він як водій КУ СРЦ ФГО мав доступ до автомобіля ГАЗ-2410, ключі від якого були лише у нього, і в період із травня по листопад 2014 року він на ньому не виїжджав через відсутність палива. ОСОБА_2 як начальник надавав йому усні вказівки щодо внесення до подорожніх листів відомостей, які не відповідали дійсності про використання автомобіля у зазначений час, про кількість використаного пального та кілометраж, який він також за усною вказівкою ОСОБА_2 змінював шляхом підкручування показників спідометра автомобіля.

Твердження захисника про те, що такі показання ОСОБА_5 є недостовірними в результаті обмови ним свого колишнього начальника ОСОБА_2, є безпідставними, оскільки такі дані не підтверджуються матеріалами кримінального провадження й не були надані стороною захисту у суді касаційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 показання зазначеного свідка, окрім того, які за своїм змістом узгоджуються й з іншими доказами у справі.

Так, апеляційний суд із дотриманням вимог змагальності, безпосередності дослідив також показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про внесення до подорожніх листів відомостей про використання автомобіля ГАЗ-2410 за вказівкою ОСОБА_2, яких вони особисто не перевіряли, а також показання свідків ОСОБА_10 про передачу ним талонів на пальне ОСОБА_2, який і був основним розпорядником цього пального, та свідка ОСОБА_11, котрий, будучи механіком КУ СРЦ ФГО та маючи обов'язок з перевірки технічної справності зазначеного автомобіля, вказав, що у наведений період часу водій ОСОБА_5 цього автомобіля на перевірку технічного стану не привозив і він не бачив, щоб він використовувався.

Належним чином оцінив суд апеляційної інстанції й дані слідчого експерименту за участю ОСОБА_5, дані огляду місця події, огляду та вилучення подорожніх листів, висновків судово-почеркознавчих експертиз, на підставі чого зробив умотивований висновок про достовірність та достатність даних для визнання винуватості ОСОБА_2 у привласненні чужого майна шляхом зловживання ним як службовою особою своїм службовим становищем.

Доводи у касаційній скарзі захисника про безпідставність визнання показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 неналежними та недопустимими доказами є необґрунтованими, оскільки таке рішення апеляційний суд належним чином мотивував і навів переконливі дані у змісті вироку, а незгода сторони захисту з наведеною оцінкою доказів судом апеляційної інстанції не є свідченням її неправильності і, як наслідок, не є порушенням норм процесуального права.

Що ж стосується посилань у касаційній скарзі захисника на відсутність нестачі на балансі КУ СРЦ ФГО після звільнення ОСОБА_16 як на підтвердження невинуватості останнього, то вони не відповідають положенням кримінального закону, оскільки ОСОБА_2 інкриміновано органом досудового розслідування, а вироком апеляційного суду визнано доведеним таку ознаку об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, як привласнення, а не розтрата.

З урахуванням цього, а також того, що всі обставини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, встановлено, відсутність даних про нестачу чи неподання цивільного позову потерпілою особою не означають відсутності події злочину, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би свідчили про незаконність оскаржуваного судового рішення та могли бути підставою для його зміни чи скасування, не виявлено.

У зв'язку з цим касаційна скарга захисника Михайлової Л.Д. задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 440- 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника МихайловоїЛ.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва