751/10128/16-к Про незаконне зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, а також незаконне зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу без мети збуту - 04.12.2018 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Скуміна М.Г. на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270010004302, щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309 КК.

Короткий зміст судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 2 грудня 2016 року ОСОБА_2 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 309 КК - на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_2 визнано винуватим у незаконному зберіганні вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, а також у незаконному зберіганні особливо небезпечного наркотичного засобу без мети збуту, вчинених за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, 13 травня 2016 року в період із 7:35 до 12:40 у ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 АДРЕСА_1) в останнього було вилучено пістолет марки "ZORAKI-MOD.914-S" НОМЕР_1, обріз, виготовлений саморобним способом із нарізної гвинтівки "Мосіна", 35 бойових патронів різного калібру, бронебійно-трасуючий артилерійський снаряд, 840 г тротилу та нітроцелюлозний порох вагою 5,2 г, які він зберігав без передбаченого законом дозволу. Під час проведення цієї процесуальної дії було також вилучено канабіс загальною вагою 70,128 г (у перерахунку на суху речовину), який засуджений зберігав без мети збуту.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 13 лютого 2017 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, задовольнивши касаційну скаргу прокурора, 14 листопада 2017 року скасував згадане рішення апеляційного суду і призначив новий розгляд у цьому суді. Суд касаційної інстанції визнав неправильним застосування до засудженого ст. 75 КК.

За наслідками нового розгляду Апеляційний суд Чернігівської області задовольнив апеляційну скаргу прокурора, 17 січня 2018 року - скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу і постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 309 КК - на строк 1 рік, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Скумін М.Г. просить на підставах, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК, змінити вирок суду апеляційної інстанції, пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК. За твердженням скаржника, згаданий суд не врахував повною мірою всіх пом'якшуючих обставин, зокрема визнання засудженим вини, позитивних характеристик, належного виконання процесуальних обов'язків, наявності на його утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутності від злочину матеріальних збитків, а тому дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.

Крім того, у скарзі захисник зазначив про здійснення касаційного розгляду без його участі.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються висновок суду про винуватість ОСОБА_2 в інкримінованих йому злочинах, доведеність цього обвинувачення та юридично-правова оцінка діянь за ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 309 КК.

Доводи захисника про надмірну суворість обраного засудженому заходу примусу не можна визнати прийнятними.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

За матеріалами справи, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. В ній він стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. У зв'язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині покарання і постановити свій вирок, яким обрати засудженому покарання, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначений ОСОБА_2 захід примусу - невиправдано м'яким.

Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочинів, форми вини, урахував конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого, який вчинив злочини проти громадської безпеки та проти здоров'я населення, що становлять підвищену загрозу для суспільства. Крім того, вказаний суд урахував кількість вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та особливо небезпечного наркотичного засобу, які ОСОБА_2 незаконно зберігав. Також суд зважив на поведінку засудженого в минулому, котрий згідно з даними, наявними у справі, схильний до вчинення правопорушень.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети.

Усупереч доводам у скарзі не залишив поза увагою апеляційний суд також інших даних про особу ОСОБА_2, у тому числі визнання ним вини, позитивних характеристик та перебування на його утриманні дітей.

У цій справі суд апеляційної інстанції, дослідивши всі обставини, що мають правове значення при виборі заходу примусу, правильно їх оцінив і призначив ОСОБА_2 покарання за розміром у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 263 КК, а за сукупністю злочинів визначив остаточне - шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає. Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність пом'якшення призначеного засудженому покарання й застосування до нього ст. 75 КК, в касаційній скарзі не міститься.

Істотних порушень норм права, які є підставами для скасування або зміни оспорюваного вироку під час касаційного розгляду кримінального провадження, не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Скуміна М.Г.- без задоволення.