760/3834/15-к Про незаконне заволодіння транспортними засобами - 04.12.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12015100090000091, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Дмитрашківки Піщанського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1), раніше судимого - 05 листопада 2009 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК), до позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 12 червня 2013 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 08 травня

2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та відповідно до ст. 76 КК на засудженого покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

За вироком установлено, що 06 січня 2015 року близько 01:00 ОСОБА_1 біля гуртожитку № 18 на б-р І. Лепсе в м. Києві незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-210994, д/н НОМЕР_1, який належав

ОСОБА_3, заподіявши останньому шкоди на суму 35 000 грн.

Крім того, 28 січня 2015 року близько 03:00 ОСОБА_1 біля будинку № 51/16 на б-р І. Лепсе в м. Києві незаконно заволодів автомобілем "КIA Magentis", д/н НОМЕР_2, вартістю 100 000 грн, який належав ОСОБА_4

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 28 січня 2016 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 грудня 2016 року скасувала ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2016 року і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 01 серпня 2017 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що до

ОСОБА_1 при призначенні покарання безпідставно застосовано ст. 75 КК; ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки цей суд не надав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора, щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК і, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не зазначив конкретних підстав, на яких її визнано необґрунтованою; апеляційний суд порушив вимоги ч. 2 ст. 439 КПК щодо обов'язковості вказівок суду касаційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортними засобами за викладених у вироку обставин, а також кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 289 КК у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, з'ясувавши думку учасників судового провадження щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювалися, з'ясувавши правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз'яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку, розглянув справу за правилами ч. 3 ст. 349 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК є правильною.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 65 КК передбачено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За правилами ст. 75 КК якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як видно з матеріалів справи, місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК, а апеляційний суд, погоджуючись з таким висновком під час перегляду справи, врахували, що засудженим вчинено тяжкий злочин, він є раніше судимою особою. Водночас судовими інстанціями взято до уваги, що ОСОБА_1 одружений, має на утриманні малолітню дитину, є інвалідом третьої групи, працює, позитивно характеризується, після вчинення інкримінованого злочину до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, відсутність негативних наслідків від його дій, оскільки транспортні засоби повернуто потерпілим. Крім того, ОСОБА_1 щиро розкаявся та добровільно відшкодував завдані збитки, що апеляційний суд урахував як обставини, які пом'якшують покарання. Обставин, які обтяжують покарання, у справі не встановлено.

Наведені дані про особу ОСОБА_1, а також обставини справи, на думку колегії суддів, давали судовим інстанціям підстави дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнити його від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.

Колегія суддів не вбачає порушень вимог ч. 2 ст. 439 КПК з боку суду апеляційної інстанції.

Як видно з ухвали, апеляційний суд виконав вказівки суду касаційної інстанції, які викладено в рішенні останнього від 22 грудня 2016 року, та з урахуванням додаткових даних про особу засудженого (зокрема народження дитини, стану здоров'я), наявності ще однієї пом'якшуючої покарання обставини (крім щирого каяття) - добровільного відшкодування завданих потерпілому ОСОБА_3 збитків, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.

Крім того, колегія суддів враховує і те, що встановлений засудженому іспитовий строк, сплинув. Протягом цього строку ОСОБА_1 нового злочину не вчинив та виконав покладені на нього обов'язки. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року

ОСОБА_1 звільнено від призначеного вироком місцевого суду покарання у зв'язку із закінченням іспитового строку.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись п. 4 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.