357/14194/16-к Про грубе порушення ПДР, ігнорування на перехресті червоного світла світлофора та виїзд на перехрестя, що стало причиною зіткнення з іншим автомобілем та заподіяння водію і пасажирам тяжких тілесних ушкоджень, від яких пасажири останнього загинули - 03.12.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_31 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 19 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110030005028, за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Луганська, жителя АДРЕСА_1), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_5засуджено за ч. 3 ст. 286 КК

до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 по 5 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні клопотання про часткове скасування арешту на майно, вилучене в обвинуваченого (5000 дол. США).

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 02 жовтня 2016 року близько 21:40, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем Mercedes-Benz ML230, р.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по пр-ту Князя Володимира

в м. Білій Церкві зі швидкістю більше від 60 км/год, в порушення вимог пунктів 2.3.(б), 2.9. (а), 8.7.3.(е), 8.10., 12.1., 12.4. Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) )

не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відволікся від керування транспортним засобом та проігнорував червоний (забороняючий рух) сигнал світлофора на перехресті з вул. Гризодубовою, виїхав на зазначене перехрестя

де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем ЗАЗ TF698 K, д.н.з. НОМЕР_2

(на синьому фоні), під керуванням ОСОБА_6, який на вказаному перехресті виконував маневр повороту ліворуч з увімкненими покажчиком лівого повороту, проблисковими маячками синього кольору та звуковою сиреною, внаслідок чого водій останнього транспортного засобу отримав тяжкі тілесні ушкодження,

а пасажири вказаного автомобіля ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а скаргу захисника ОСОБА_31 задовольнив частково, вирок місцевого суду змінив

у частині вирішення цивільного позову, зменшив суми, що підлягають стягненню

в рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до 1 000 000 грн, а на користь ОСОБА_6 - до 500 000 грн.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,

в інтересах засудженого ОСОБА_5 порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати ці ж рішення в частині відмови в задоволенні клопотання про часткове скасування арешту на грошові кошти та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що оскаржені судові рішення обґрунтовано недопустимими доказами (оскільки матеріали кримінального провадження не були відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК), зокрема суперечливими показаннями потерпілого ОСОБА_6

та свідків з приводу обставин ДТП. На думку автора касаційної скарги, досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження проведено поверхово, з порушеннями прав сторони захисту, якій необґрунтовано було відмовлено в задоволенні ряду клопотань. Суди безпідставно не взяли до уваги показань обвинуваченого, проігнорували висновок експерта, який надала сторона захисту і з якого вбачається винуватість потерпілого ОСОБА_6 у вчиненні ДТП, натомість поклали в основу судових рішень висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, підпорядкованого МВС України, що, на думку захисника, дає підстави вважати цей доказ недопустимим, оскільки потерпілими в указаній справі є працівники поліції. Місцевий суд порушив строки проведення підготовчого судового засідання, безпідставно розглянув

у цьому засіданні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5, а під час розгляду кримінального провадження по суті вийшов

за межі пред'явленого останньому обвинувачення, оскільки визнав, що ОСОБА_5 рухався зі швидкістю більше 60 км/год, хоча в обвинувальному акті зазначено швидкість "близько 110 км/год". Також захисник указує на те, що місцевий суд порушив вимоги ч. 2 ст. 174 КПК, оскільки розглянув клопотання ОСОБА_7 про часткове скасування арешту на майно без її участі в судовому засіданні.

У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілих ОСОБА_10 вважає

її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор та потерпілі заперечували проти її задоволення, просили оскаржені судові рішення залишити

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі,

не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, місцевий суд дійшов відповідно

до вимог ст. 370 КПК на підставі об'єктивно з'ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями в суді потерпілого ОСОБА_6 про те, що 02 жовтня 2016 року він діяв згідно з п. 3.1. ПДР (1306-2001-п) , керуючи оперативним транспортним засобом та виконуючи невідкладне службове завдання, увімкнув на службовому автомобілі проблискові маячки, звукову сирену, а також лівий поворот, та продовжив рух до вул. Гризодубової, при цьому розраховував, що інші воді дотримуються ПДР (1306-2001-п) ; показаннями свідків, очевидців події, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,

ОСОБА_15 щодо проїзду автомобілем Mercedes-Benz ML230 під керуванням ОСОБА_5 перехрестя пр-ту Князя Володимира з вул. Гризодубовою

в м. Білій Церкві на червоний сигнал світлофора, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів, а також показаннями свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 щодо обставин події; даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 286 КК.

При цьому, спростовуючи твердження захисника, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей та узгоджуються з висновками експертиз, й підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Натомість, показання обвинуваченого суд визнав непідтвердженими й такими,

що спростовуються наведеними у вироку доказами.

Суд першої інстанції обґрунтовано не поклав в основу вироку наданого стороною захисту висновку судової автотехнічної експертизи від 17 лютого 2017 року № 124 Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз з огляду на те,

що він ґрунтується на невірних вихідних даних, зокрема на показаннях

ОСОБА_5 про виїзд на перехрестя на зелене світло світлофора, які суд визнав недостовірними.

Всупереч доводам захисника місцевий суд не мав підстав для визнання недопустимим доказом висновку судової інженерно-технічної експертизи

від 16 грудня 2016 року № 12-1-121, складеного експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Так, вищезазначений висновок із дотриманням вимог статей 101, 102 КПК склав ОСОБА_27, який є кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, згідно вимог Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) , ст. 69 КПК, внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України,

будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК.

Що стосується доводів захисника про наявність вини в ДТП водія ОСОБА_6, то вищезазначеним висновком підтверджено відсутність в діях останнього невідповідностей вимогам пунктів 3.1., 8.7.3. (е), 8.10. ПДР (1306-2001-п) , а отже й причинного зв'язку з настанням ДТП.

Покликаючись на порушення судами положень ст. 337 КПК, захисник також стверджує, що суд вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення, оскільки визнав, що останній рухався зі швидкістю більше за 60 км/год, хоча

в обвинувальному акті зазначено швидкість "близько 110 км/год".

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки ОСОБА_5 ставилось у провину порушення ряду пунктів ПДР (1306-2001-п) , серед яких і п. 12.4., згідно

з яким у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю

не більше 60 км/год, що суд і встановив у вироку. До того ж порушення ОСОБА_5 вимог п. 12.4. ПДР (1306-2001-п) не перебуває у причинному зв'язку

з настанням ДТП (згідно висновку експерта 16 грудня 2016 року № 12-1-121 причиною ДТП є порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 8.7.3. (е),

8.10. ПДР (1306-2001-п) та проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофора, що забороняє рух).

Доводи про порушення під час досудового розслідування вимог ст. 290 КПК, оскільки захиснику ОСОБА_31 не було відкрито матеріалів кримінального провадження, що, на його думку, тягне за собою визнання недопустимими відповідних доказів сторони обвинувачення, колегія суддів визнає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта прокурор або слідчий

за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику

про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, а згідно з ч. 12 вказаної статті в разі якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно

до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Захисник не заперечує того факту, що отримав від слідчого у кримінальному провадженні ОСОБА_28 виклик для проведення слідчих дій на 22 та 23 грудня 2016 року, однак на виклик не прибув, посилаючись на зайнятість в інших судових процесах (т. 3, а.п. 21).

Колегія суддів вважає, що з урахуванням обмеженості процесуального строку досудового розслідування, діючи в найкращих інтересах свого підзахисного захисник не був позбавлений можливості звернутися до слідчого та вирішити питання щодо надання доступу до матеріалів досудового розслідування

з урахуванням запропонованих дат, узгодивши інший час, однак обмежився надісланням відповіді щодо неможливості явки у вказані дати.

При цьому в матеріалах провадження міститься протокол ознайомлення підозрюваного за участі іншого захисника з матеріалами кримінального провадження. Отже стороні захисту були відкриті матеріали кримінального провадження.

Надалі, після направлення обвинувального акта до суду, до початку судового розгляду за клопотанням ОСОБА_31 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 1, а.п. 111), з якими він ознайомився в повному обсязі та мав можливість підготуватися до захисту до початку судового розгляду по суті, а тому суд першої інстанції не мав підстав для визнання відповідних доказів недопустимими.

Безпідставними є і доводи захисника про те, що сторона обвинувачення в ході судового розгляду відкрила докази, про які не було відомо стороні захисту, котрими підтверджувались обставини, за яких водій ОСОБА_6 діяв

згідно з п. 3.1. ПДР (1306-2001-п) , керуючи оперативним транспортним засобом та виконуючи невідкладне службове завдання, оскільки перевірку вказаних обставин ініціювала саме сторона захисту.

У касаційній скарзі захисник також посилається на те, що під час досудового розслідування ігнорувалися клопотання сторони захисту щодо проведення процесуальних дій (допит підозрюваного тощо), однак при цьому захисник не був позбавлений можливості оскаржувати бездіяльність органів досудового розслідування в порядку ст. 303 КПК. Під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій клопотання сторони захисту розглядалися відповідно до вимог ст. 350 КПК. Суд апеляційної інстанції

в судовому засіданні 19 жовтня 2017 року частково задовольнив клопотання захисту про повторне дослідження доказів, дослідив схеми ДТП, висновки експерта. При цьому відмовляючи захиснику в повторному дослідженні інших доказів, апеляційний суд виходив з того, що стороною захисту не наведено належних мотивів щодо необхідності повторного дослідження обставин, встановлених під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Всупереч доводам у касаційній скарзі вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу в підготовчому судовому засіданні узгоджується

з вимогами п. 5 ч. 2, ч. 3 ст. 315 КПК, а порушення строків проведення підготовчого судового засідання не є істотним, оскільки не вплинуло за законність

та обґрунтованість вироку місцевого суду.

Клопотання ОСОБА_7 про часткове скасування арешту на майно (вилучені

в обвинуваченого 5000 дол. США) розглянуто відповідно до вимог ст. 174 КПК. Відмовляючи у його задоволенні, суд виходив із того, що заявниця не надала суду доказів відчуження нерухомості, від продажу якої отримала зазначену суму грошей.

При цьому всупереч доводам захисника ОСОБА_7 з приводу вищезазначених обставин допитувалася судом 21 лютого 2017 року як свідок, отже, знала про розгляд кримінального провадження, яке стосується її інтересів,

і не була позбавлена можливості дізнатися про дату судового засідання під час подання вищезазначеного клопотання через канцелярію суду. До того ж ОСОБА_31 у судовому засіданні суду першої інстанції 22 червня 2017 року

не заперечував проти розгляду зазначеного клопотання за відсутності

ОСОБА_7, а її клопотання підтримав.

Не надали ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_31 доказів щодо джерела походження зазначених коштів судам апеляційної та касаційної інстанцій.

Цивільний позов апеляційним судом вирішено відповідно до вимог статей 127- 129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом

з урахуванням вимог статей 23, 1167 Цивільного кодексу України,

є обґрунтованим.

На підставі наведеного Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 цього Кодексу.