755/16860/15-к Про порушення Правил дорожнього руху під час виконання маневру - руху заднім ходом, та скоєння наїзду на пішохода, внаслідок чого останній отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження - 29.11.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040010402, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням на 1 рік іспитового строку та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК: повідомляти органи кримінального-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінального-виконавчої інспекції, не виїжджати на постійне місце проживання за межі України без дозволу органів кримінального-виконавчої інспекції.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовлено частково.

Стягнуто з ПАТ "Київський страховий дім" на користь ОСОБА_2 15648 грн 23 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 741 грн 16 коп. на відшкодування моральної шкоди, а всього 16389 грн 39 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 71884 грн 59 коп. на відшкодування моральної шкоди та 10110 грн на відшкодування процесуальних витрат, а всього 81994 грн 59 коп.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 скасовано в частині призначеного покарання та призначено йому за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК: не виїжджати на постійне місце проживання за межі України без дозволу органів кримінального-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінального-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Цим же вироком внесено зміни у вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року суду і ухвалено:

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 73670 грн 84 коп. та 1000 грн на відшкодування судових витрат.

Виключено з мотивувальної частини вироку висновок суду про вчинення ОСОБА_3 умисного злочину.

В решті вирок залишено без змін.

За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 13 липня 2015 року приблизно о 14 год. 28 хв., керуючи автомобілем НОМЕР_1, в порушення п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, рухаючись заднім ходом по вул. Марини Раскової в м. Києві в напрямку будинку № 3-б в бік регульованого пішохідного переходу, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не впевнився, що позаду його автомобіля нікого немає, не звернувся за допомогою до інших осіб та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, в результаті чого остання отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненні до неї потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_2 порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_3 в частині вирішення цивільного позову про стягнення на її користь з ПАТ "Київський страховий дім" матеріальної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_2 зазначає, що у зв'язку з ушкодженнями, які спричинили тривалий розлад здоров'я та тимчасову втрату працездатності протягом 4,5 місяців і амбулаторним лікуванням протягом цього часу, а не тільки 21 день як це зазначено у судових рішеннях, їй підлягає відшкодуванню матеріальна шкода на суму 5375 грн 90 коп. з розрахунку 1378 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) х 4, 5 = 6201 з вирахуванням 825 грн. 10 коп., які стягнуто на її користь судами першої та апеляційної інстанції за 21 день тимчасової непрацездатності. Вказані кошти підлягають стягненню з ПАТ "Київський страховий дім", оскільки ОСОБА_3 застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_3 без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального Кодексу (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3, правильність кваліфікації його дій та міра призначеного покарання у касаційній скарзі потерпілою та цивільним позивачем ОСОБА_2 не оспорюються.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу, а згідно з ч. 1 ст. 129 КПК суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що шкоду потерпілій ОСОБА_2 було завдано внаслідок грубого порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху, у результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода, тобто вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КПК.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 перед третіми особами була застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб під час експлуатації забезпеченого транспортного засобу ВАЗ 21112 д.н.з. НОМЕР_2 (страховик ПАТ "Київський страховий дім").

Статтею 3 Закону України № 1961-IVвід 1 липня 2004 року "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV (1961-15) ) передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і для захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує шкоду, яка заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Саме, виходячи з цих положень Закону, суд розподілив розмір стягнення коштів між відповідачами.

Суд, розглядаючи цивільний позов у кримінальному провадженні, дослідив всі докази, які були надані потерпілою на підтвердження позовних вимог та дав їм належну оцінку.

Усупереч доводам потерпілої витрати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності протягом 4,5 місяців та амбулаторним лікуванням не були документально підтверджені.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, у потерпілої виявлені тілесні ушкодження середнього ступню тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров'я на строк понад 21 добу.

На підставі саме цих доказів, з урахуванням терміну перебування на стаціонарному лікуванні та висновку судово-медичної експертизи, суд прийняв рішення про задоволення позову та правильно визначив розмір стягнення у зв'язку з втратою потерпілою працездатності, оскільки в цій частині позовні вимоги було підтверджено.

Доводи потерпілої ОСОБА_2, які аналогічні доводам її касаційної скарги, про те, що вона була непрацездатною протягом більш ніж чотирьох місяців ретельно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і обгрунтовано визнані безпідставними.

На підтвердження цих доводів потерпіла надала документи про перебування на денному стаціонарі та амбулаторному лікуванні, але не надала листів непрацездатності за вказаний період, які були б доказом на підтвердження її позовних вимог.

Відповідно до висновку судово - психологічної експертизи № 1596 від 1 лютого 2016 року розмір моральної шкоди, заподіяної потерпілій ОСОБА_2, орієнтовано становив 54 мінімальних заробітних плат.

З урахуванням заподіяних тілесних ушкоджень, тривалості лікування, в результаті чого був порушений звичний для потерпілої спосіб життя, висновку експертизи, судом прийняте рішення про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_2 коштів у розмірі 54 мінімальних заробітних плат для відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов в кримінальному провадженні суд вирішив відповідно до вимог статей 127- 129 КПК. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд визначив з урахуванням вимог статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК. Висновок місцевого суду та суду апеляційної інстанції є вмотивованим й обґрунтованим.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК та які були би безумовною підставою для скасування судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_3 не допустили.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) , пунктом 4 параграфу 3 Закону України "Перехідні положення" розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII від "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", Верховний Суд

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін, а касаційну скаргупотерпілої та цивільного позивача ОСОБА_2 - без задоволення.