219/4723/2014-к Про умисне вбивство, скоєне на ґрунті ревнощів у стані алкогольного сп'яніння особою, яка має незняту та непогашену судимість за скоєння умисного вбивства - 27.11.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Подлуцького А.М. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2017 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу: вироком Краматорського міського суду Донецької області від 02 червня 2010 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 13. ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК та призначено покарання: за ч. 2 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК довічне позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінено: визначено вважати ОСОБА_1 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК та вважати його засудженим до покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно вважати ОСОБА_1 засудженим до довічного позбавлення волі. В решті вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Як встановив суд, ОСОБА_1 було визнано винуватим та засуджено за те, що він, маючи не зняту та непогашену судимість за скоєння умисного вбивства, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у квартирі АДРЕСА_2 м. Артемівська Донецької області, куди ОСОБА_1 та його співмешканку ОСОБА_3 запросив господар квартири ОСОБА_4, після спільного вживання алкогольних напоїв разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_3, під час суперечки, яка переросла у бійку, на ґрунті ревнощів, умисно завдав з метою вбивства ОСОБА_4 не менше 11 ударів ножем у різні частини тіла, чим заподіяв численні колото-різані рани, від яких потерпілий помер на місці події.

Після вчиненого умисного вбивства, діючи повторно, ОСОБА_1 шляхом вільного доступу, викрав майно потерпілого ОСОБА_4 на загальну суму 1 307 грн, яким розпорядився на власний розсуд.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах:

- захисник Подлуцький А.М. просить скасувати як вирок, так і ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 через істотні порушення кримінального процесуального закону. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неналежну, на його думку, оцінку доказів. Зазначає, що в основу обвинувального вироку покладені недопустимі докази, зокрема, всупереч положенням ч. 3 ст. 233 КПК, слідчим суддею не було надано дозволу на проведення огляду місця події, тому захисник вважає цю слідчу дію незаконною, а зібрані під час неї докази недопустимими. Крім того, зазначає, що судом безпідставно, на його думку, було відмовлено у задоволенні клопотання про допит судово-медичного експерта. Повідомляє, що суд апеляційної інстанції на вказані порушення вимог закону увагу не звернув.

- засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. У поданій касаційній скарзі стверджує, що вирок в належним чином не вмотивований та не містить посилань на достатні докази, які б підтверджували його вину. Посилається на неповноту судового розгляду та безпідставну відмову у задоволенні його клопотань зокрема, про допит свідків, експерта. Вказує, що всупереч положенням ч. 3 ст. 233 КПК, слідчим суддею не було надано дозволу на проведення огляду місця події, що тягне за собою недопустимість цього доказу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, захисника та засудженого, які підтримали свої касаційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора, який просив залишити подані касаційні скарги без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_5 без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_5 своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК не визнав, а за ч. 2 ст. 185 КК визнав частково. Проте, його вина підтверджується низкою доказів, здобутими під час досудового розслідування та дослідженими в суді першої інстанції, яким суд дав належну оцінку. Так, винуватість ОСОБА_5 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, доказами, які містяться в досліджених судом даних: протоколі огляду місця події від 27.06.2014 року, протоколі огляду трупа ОСОБА_4 від 27.06.2014 року та фото таблицями до нього, висновку експерта №252 від 13.08.2014 року, протоколі огляду місця події від 28.06.2014 року, протоколі огляду місця події від 08.07.2014 року, висновку експерта №92 від 16.07.2014 року з фото таблицею до нього, висновку експерта №93 від 16.07.2014 року з фото таблицею, висновку експерта №252/4 від 13.08.2014 року, протоколу пред'явлення особи для впізнання від 20.08.2014 з фото таблицею до нього, висновку експерта від 28.07.2014 року, протоколі пред'явлення речей для впізнання від 20.08.2014 року, протоколах проведення слідчих експериментів від 28.06.2014 та 29.06.2014 року, постановах від 20.08. 2014 року про залученні речових доказів, акті судово-психіатричної експертизи №357 від 21.07.2014 року.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Дії ОСОБА_5 за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Що стосується доводів захисника ПодлуцькогоА.М. та засудженого ОСОБА_1 про недопустимість, як доказу протоколу огляду місця події, оскільки судом не надано відповідного дозволу для проведення вказаної слідчої дії, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Виходячи із кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

З матеріалів провадження убачається, що син потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_6, який, як єдиний член родини потерпілого та фактичний власник квартири (07.04.2015 року набув права власності на вказане майно, що підтверджується відповідним свідоцтвом), добровільно надав письмову згоду на проведення огляду квартири, заяв і зауважень не мав, про що свідчить його особиста письмова згода.

Крім цього, при перевірці кримінального провадження встановлено, що такі ж, як і в касаційній скарзі твердження захисник висловлював при розгляді провадження у суді апеляційної інстанції. Апеляційним судом при перевірці матеріалів кримінального провадження в апеляційному порядку рішення прийнято правильно. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував, ретельно перевірив і оцінив. Із даними висновками погоджується і колегія суддів. Рішення апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Як вбачається зі змісту судових рішень, доводи засудженого та його захисника про те, що судом було необґрунтовано відхилено клопотання ОСОБА_1 про виклик у судове засідання судово-медичного експерта для роз'яснення висновку №252 від 13.08.2014 року були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними, з наведенням відповідного мотивування. Зокрема, своє рішення суд правильно обґрунтував тим, що підстав для допиту експерта в суді не має, оскільки висновок експерта повною мірою містить відповіді на запитання слідчого під час досудового розслідування, будь яких суперечностей даного висновку із іншими наявними у кримінальному провадженні доказами під час безпосереднього дослідження судом не виникало, тому у задоволенні такого клопотання було відмовлено. З наведеним погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Покарання засудженому ОСОБА_1призначено відповідно до вимог ст. ст. 50, 64, 65 КК з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Призначене покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, у відповідності до вимог ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так іншими особами.

Згідно ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

При визначенні ОСОБА_1 виду та розміру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК врахував характер та ступінь тяжкості скоєного, те, що один зі вчинених злочинів, відповідно до ст. 12 КК, є особливо тяжким, дані про особу засудженого, який будучи раніше судимим за вчинення умисного вбивства, на шлях виправлення не став та вчинив нові умисні злочини, суспільно-корисною працею не займався, місця постійного проживання не мав. Крім того, суд зважив й на особливості даного конкретного злочину і обставини його вчинення, та прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1невизнав свою вину у висунутому обвинуваченні та щиро не розкаявся у вчиненому.

Таким чином, врахувавши дані про особу ОСОБА_1 у поєднанні із тяжкістю вчинених злочинів, особливостей вчиненого умисного вбивства, ще й крадіжки належного потерпілому майна, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1становить підвищену небезпеку для суспільства і обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Підстав вважати його явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено. За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційних скарг, не вбачає. Керуючись ст. ст. 434, 436, 438 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII),

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2017 року залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Подлуцького А.М., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.