554/7165/16-к Про відкрите заволодіння чужим мобільним телефоном, скоєне шляхом виривання ривком з руки потерпілого - 22.11.2018 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м.Полтави, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 травня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 (один) місяць,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 5 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 5 жовтня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 КК остаточно визначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 (один) місяць.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 14 лютого 2017 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 серпня 2016 року близько 09:20, перебуваючи на зупинці громадського транспорту "23 Вересня" на вул. Івана Мазепи, 33 у м. Полтаві, переслідуючи корисливий умисел, з метою відкритого заволодіння чужим майном, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, відкрито ривком з руки потерпілого ОСОБА_3 заволодів мобільним телефоном "Нокіа-300" вартістю 339,75 грн, із сім-карткою оператора мобільного зв'язку "Київстар", вартістю 60 грн, на рахунку якої було 15 грн, та із картою пам'яті на 2 Гб вартістю 25 грн, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 439 грн 77 коп., після чого зник з місця вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду змінити у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, пом'якшити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з урахуванням положень ст. 71 КК.

Обґрунтування свої доводи, посилається на те, що суди не врахували належним чином того, що:

- він щиро покаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину та відшкодував завдану шкоду потерпілому;

- потерпілий спровокував його на вчинення правопорушення, не має жодних претензій до обвинуваченого і в суді апеляційної інстанції просив призначати останньому покарання, не пов'язане з позбавленням волі;

- в нього є мати з тяжким станом здоров'я, якій необхідна його матеріальна допомога.

Просить врахувати те, що він став віруючою особою і наразі працює.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу;

- прокурор вважала судові рішення законним й обґрунтованим і просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди потерпілому - та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Водночас суд також врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, корисливий мотив злочину, ступінь вини обвинуваченого, його особу, який неодружений, працює неофіційно зварювальником, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий, має непогашені та незняті судимості, в тому числі й за вчинення аналогічних тяжких злочинів проти власності. Новий злочин, як і попередній, ОСОБА_1 вчинив, маючи невідбуте покарання, що свідчить про його явне небажання припинити вчиняти кримінальні правопорушення та стати на шлях виправлення.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції, передбаченої ч.2 ст. 186 КК. При цьому, враховуючи дані про особу обвинуваченого, суд не знайшов підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено санкцією зазначеної статті КК (2341-14) .

У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалося за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3, під час розгляду якого суд доводи, наведені у скаргах, які аналогічні доводам у касаційній скарзі, належним чином перевірив й спростував.

Так, апеляційний суд зазначив, що доводи, викладені в судовому засіданні апеляційного суду захисником Пожидаєвим В.О. в інтересах обвинуваченого щодо тяжкого стану здоров'я його матері, жодним чином не виправдовують злочинної поведінки обвинуваченого і не є обставиною для застосування ст. 69 КК при призначенні йому покарання, а в апеляціях не наведено жодних інших обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, та даних про його особу, які не взято до уваги судом першої інстанції при призначенні покарання. Тому суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування ст. 69 КК та погодився з тим, що призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що він щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину та відшкодував завдану шкоду потерпілому, що останній спровокував його на вчинення правопорушення, не має до нього жодних претензій та просив призначати покарання не пов'язане з позбавленням волі, що він має на утриманні матір з тяжким станом здоров'я, працює, то вони, з урахуванням обставин кримінального провадження, тяжкості вчиненого злочину та наявності значної кількості непогашених судимостей, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності належних підстав для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.

З урахуванням положень статей 50, 65 КК суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання, яке за своїм розміром є наближеним до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 186 КК, не застосовуючи при цьому положення закону, передбачені ст. 69 КК.

На думку Суду, покарання, призначене ОСОБА_1,з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, підстав для задоволення скарги та зміни оскаржуваних судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, п. 15 Перехідних положень цього Кодексу, пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, Суд

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 5 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.