360/718/16-к Про умисне вбивство, скоєне під час сварки зі своєю колишньою співмешканкою (потерпілою) із застосуванням мисливської гладкоствольної рушниці, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, та знищення будинку потерпілої шляхом його підпалу - 08.11.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110120000110, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за: ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років; ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 11 лютого 2016 року, близько 12:30, в приміщені будинку АДРЕСА_2, під час сварки зі своєю колишньою співмешканкою ОСОБА_4, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті, умисно, використовуючи мисливську гладкоствольну рушницю, здійснив один постріл в область живота потерпілої ОСОБА_4, чим спричинив останній вогнепальне сліпе шротове поранення живота, внаслідок чого 12 лютого 2016 року ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень померла у ЦРЛ. Згідно висновку судово-медичної експертизи, вогнепальне сліпе шротове поранення живота знаходиться в прямому причинному зв'язку із настанням смерті потерпілої.

Окрім цього, ОСОБА_2, цього ж дня, близько 12:30, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою знищення майна своєї колишньої співмешканки ОСОБА_4, вилив пальне, яке знаходилось в пластиковій ємкості і було привезено ним цього ж дня, на підлогу гостьової кімнати будинку АДРЕСА_2, після чого, за допомогою сірників умисно його підпалив, що призвело до виникнення пожежі, внаслідок якої зазначений вище будинок було знищено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. При цьому, стверджує про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115 КК України та вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. Зазначає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та стверджує, що у нього не було наміру на вбивство потерпілої. При цьому посилається на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційних скарг його та захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану скаргу, прокурор та потерпілий заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Такий висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, а також в умисному знищенні чужого майна, вчиненого шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у великих розмірах, місцевий суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань самого засудженого, який не заперечував здійснення пострілу з близької відстані із мисливської рушниці зарядженою шротом в потерпілу ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також висновком експерта № 73 від 29 березня 2016 року, згідно якого смерть ОСОБА_4 настала 12 лютого 2016 року від вогнепального сліпого шротового поранення живота з ушкодженням сальника та кишківника, з розвитком гострої внутрішньочеревної та внутрішньо кишкової кровотечі, а також шокової реакції, які утворилися від пострілу з вогнепальної зброї, спорядженої шротовим зарядом, можливо 11 лютого 2016 року та іншими матеріалами.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого, щодо неправильної кваліфікації його дій, то вони є безпідставними з огляду на наступне.

Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як видно з матеріалів провадження, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зокрема, було встановлено, що ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, застосовуючи таке знаряддя злочину як мисливська гладкоствольна рушниця, свідомо, навмисно здійснив один постріл в область живота потерпілої ОСОБА_4, тобто життєво важливий орган, що знаходиться у прямому причинному зв'язку із смертю потерпілої, оскільки саме від заподіяних останній тілесних ушкоджень, які зазначені у висновку експерта, через незначний час настала її смерть. До того ж, після вчинення злочину не вжив заходів для надання кваліфікованої медичної допомоги потерпілій, а навпаки підпалив будинок у якому перебувала поранена потерпіла, внаслідок чого були обмежені її можливості щодо вчинення рухів та самостійного залишення місця пожежі, а також перешкоджав у наданні ОСОБА_4 допомоги іншими особами.

Отже, судом першої інстанції ретельно перевірялась версія захисту про те, що ОСОБА_2 не мав умислу на вбивство особи. Проте, вона правильно визнана безпідставною, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам, спростовується показаннями свідків та висновкам експерта, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у даному конкретному випадку засуджений діяв з прямим умислом на вбивство потерпілої ОСОБА_4

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 194 КК України.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційних скарг засудженого та його захисника, на кожний з доводів, що в них містяться, дав повну та вичерпну відповідь.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 попередження вчинення нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65, 70 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.