2а/1570/2198/2011 Про визнання протиправною бездіяльності Митниці щодо відмови у поверненні надмірно сплачених сум мита та податку на додану вартість, зобов'язання Митниці надати до ГУ ДКС підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України надмірно сплачених платежів, визнання недійсними рішень Митниці про визначення митної вартості товарів, та стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС суми надмірно сплачених платежів - 27.04.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року

у справі № 2а/1570/2198/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Варра Трейд"

до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів

У березні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Варра Трейд" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС) про визнання протиправною бездіяльності Митниці щодо відмови у поверненні надмірно сплачених мита у сумі 739 659,35 грн. та податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 7 685 801,00 грн.; зобов'язання Митниці надати до ГУ ДКС підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України надмірно сплачених платежів; визнання недійсними рішень Митниці від 29.09.2009 №500000043/2009/003393/2, №500000043/2009/003394/2, №500000043/2009/003395/2 про визначення митної вартості товарів; стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь позивача суми надмірно сплачених платежів.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову. Визнано протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених позивачем мита у сумі 739 659,35 грн. та ПДВ у сумі 7 685 801,00 грн. Визнано протиправними та скасовано спірні рішення; постановлено стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь позивача суми надмірно сплачених мита та ПДВ. Крім того, з огляду на відмову від іншої частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі в цій частині.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Митниця, ГУ ДКС та заступник прокурора Одеської області оскаржили його у касаційному порядку.

У своїх касаційних скаргах Митниця та заступник прокурора Одеської області просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Водночас, ГУ ДКС просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення у справі - про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2013 рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 16.02.2016 вказану ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.03.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на підставі контракту від 07.09.2009 № PRTV/2009, укладеного позивачем з компанією "РRIMECAR SALES INC." (PANAMA), протягом періоду вересень-грудень 2009 року було ввезено та надано для митного оформлення товар (продукти харчування). Ціна на такий товар за умовами контракту визначається в інвойсах на окрему поставку. Загальна вартість поставленого товару за ціною договору склала 14 533 376,69 грн.

Митниця прийняла рішення від 29.09.2009 №№ 500000043/2009/003393/2, 500000043/2009/003394/2, 500000043/2009/003395/2 про визначення митної вартості товарів за шостим методом, задекларованих лише у трьох вантажних митних деклараціях (далі - спірні рішення). Щодо решти ввезеного товару Митниця жодних рішень не приймала, а митна вартість цього товару була визначена самостійно декларантом за третім методом.

У результаті митна вартість ввезеного за контрактом товару була збільшена до 52 222 722,45 грн. Позивачем на підставі митної вартості, визначеної за вказаними методами були сплачені платежі: мито у загальному розмірі 1 070 245,21 грн. та ПДВ на загальну суму 10 658 593,52 грн.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що у результаті збільшення вартості товару до бюджету через Митницю та ГУ ДКС позивачем, на його думку, надмірно сплачені наступні суми: мито у розмірі 739 659,35 грн. та ПДВ у розмірі 7 685 801 грн.

Водночас, ТОВ "Варра Трейд" були направлені на адресу Митниці заяви від 19.10.2009 № 14/1, від 29.10.2009, від 09.11.2009, від 30.11.2009, від 01.12.2009, від 21.12.2009 про повернення надмірно сплаченого мита та ПДВ у загальній сумі 8 425 460,35 грн. у зв'язку з неправильним визначенням митної вартості. Однак, кошти позивачу не повернуто.

Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що під час визначення митної вартості товару за шостим методом Митниця в рішеннях від 29.09.2009 №№ 500000043/2009/003393/2, 500000043/2009/003394/2, 500000043/2009/003395/2 не обґрунтувала із посиланням на подані декларантом документи неможливість застосування першого методу визначення митної вартості, заявленої декларантом. В оскаржуваних рішеннях міститься лише посилання на законодавчі акти без конкретизації причин неможливості застосування митної вартості товару за першим методом. Також оспорювані рішення всупереч вимогам наказу Державної митної служби України від 29.05.2009 № 506 "Про затвердження форми рішення про визначення митної вартості товарів, Порядку його заповнення та Класифікатора додаткових складових до ціни договору" (z0534-09) (далі - Наказ № 506), ніяких обставин прийняття цих рішень не зазначено. Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що оскаржувані рішення про визначення митної вартості товару за шостим методом прийнято відповідачем без послідовного застосування попередніх п'яти методів, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 Митного кодексу України, а також без обґрунтування неможливості їх застосування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що митна вартість імпортованого позивачем товару у графі 47 вантажних митних декларацій визначена позивачем самостійно і Митниця погодилась з таким методом, нарахування мита та ПДВ на підставі таких відомостей про митну вартість товару є правомірною, а тому підстави для повернення митних платежів і ПДВ відсутні. Водночас, спірні рішення відповідача є правомірними з огляду на доведення Митницею під час розгляду справи обґрунтованості застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з неправомірності дій Митниці щодо митного оформлення ввезеного позивачем товару із застосуванням третього та шостого методів визначення митної вартості та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених внаслідок наведеного платежів з огляду на протиправну бездіяльність відповідача щодо повернення цих платежів у встановленому законом порядку за поданими позивачем заявами. Скасовуючи оспорювані рішення про визначення митної вартості товарів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем порядку та форми їх прийняття, встановлених законодавством.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаними висновками суду апеляційної інстанції в повній мірі та вважає їх частково помилковими з огляду на таке.

Спірні правовідносини у цій справі було врегульовано, зокрема, положеннями Митного кодексу України від 11.07.2002 (92-15) № 92-IV у редакції, чинній на час їх виникнення (далі - МК).

Відповідно до змісту статті 260 МК митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.

Згідно зі статтею 262 МК митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Статтею 249 МК передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.

Згідно з частиною восьмою статті 264 МК декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів дійшла правового висновку про те, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК (4495-17) , а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.

Як установлено судами попередніх інстанцій, здійснюючи митне оформлення частини ввезеного позивачем товару за третім методом, Митниця відповідних рішень про визначення митної вартості товару не приймала та погодилась із самостійно визначеною декларантом митною вартістю цього товару і методом її визначення, обраним ТОВ "Варра Трейд".

Водночас, якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту відповідно до частини шостої статті 264 МК у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.

Так, саме Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом ДМСУ від 20.07.2007 № 618 (z1097-07) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок повернення) визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2- 4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362 (z1095-07) ; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції вважає, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 у справі № 21-71а14.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Ураховуючи встановлені обставини справи, відповідач відповідних рішень про визначення митної вартості частини товару не приймав і на час звернення позивача до Митниці з відповідними заявами про повернення платежів були чинними рішення від 29.09.2009 № 500000043/2009/003393/2, № 500000043/2009/003394/2, №500000043/2009/003395/2.

Беручи до уваги викладене, Митниця правомірно не вчинила передбачених законодавством дій, спрямованих на повернення позивачу коштів на загальну суму 8 425 460,35 грн., оскільки такі не можуть вважатися надміру сплаченими платежами.

Водночас, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування рішень від 29.09.2009 № 500000043/2009/003393/2, № 500000043/2009/003394/2, №500000043/2009/003395/2 у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Виходячи із зазначеного колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці з ціною імпортованого товару остання відповідно до вимог статті 266 МК зобов'язана була провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.11.2011 (справа № 21-222а11), від 06.02.2012 (справи №№ 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11), від 26.06.2012 (справа № 21-172а12).

Крім того, відповідно до змісту Наказу № 506 (z0534-09) у графі 33 зазначаються обставини, що стали підставою для прийняття Рішення, та джерела інформації, які використовувалися митним органом, і їх реквізити.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування оспорюваних рішень про визначення митної вартості товару із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару, оскільки, як установлено цим судом, Митниця в цих рішеннях послідовно не застосувала попередні п'ять методів, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, та не обґрунтувала неможливість їх застосування, а самі рішення за формою не відповідають вимогам законодавства.

Зважаючи на викладене, доводи касаційних скарг частково заслуговують на увагу, підтверджуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційні скарги Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року в частині задоволеного позову про визнання протиправною бездіяльності Південної митниці Міністерства доходів і зборів України та стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплачених платежів скасувати, залишивши в силі у цій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року.