182/9765/14-к Про порушення ПДР, що призвело до зіткнення автобуса із деревом, внаслідок чого два пасажира загинули, а інші два отримали тяжкі тілесні ушкодження - 06.11.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, відповідно до ст. 89 КК раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК;

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку на 3 роки з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

З ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди по 50 000 грн кожному, на користь держави за проведення експертиз 4 341 грн.

Судом вирішено долю речових доказів у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20.09.2014 року, приблизно о 02 годині 05 хвилин, керуючи технічно справним автобусом "Mercedes -Benz 303", який згідно свідоцтва про реєстрацію належав ПП "Лимекс-Тур", рухався по автодорозі "Р-73 Дніпропетровськ-Нікополь" Дніпропетровської області Нікопольського району боку м. Дніпропетровська в напрямку м. Нікополя, у темний час доби та, керуючи автобусом у стані стомлення, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожню обстановку та завантаженість автобуса, виїхав за межі проїжджої частини дороги та допустив зіткнення з деревом, що у подальшому призвело до опрокидування транспортного засобу, чим самим порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3, 2.9 (б) 10.1 Правил дорожнього руху. Внаслідок ДТП пасажири автобуса "Mercedes -Benz 303" ОСОБА_4 та ОСОБА_5 загинули, а пасажири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року вирок суду залишити без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують особу засудженого, через м'якість, внаслідок чого просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що внаслідок злочину загинуло двоє осіб, а ще двоє осіб отримали тяжкі тілесні ушкодження, що, на думку прокурора, унеможливлює звільнення особи від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Крім того, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції ретельно не проаналізував обставин справи, тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого та необґрунтовано залишив призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання без змін, що призвело до порушення вимог ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора, засуджений ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення щодо нього без зміни, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, частково відшкодував збитки, влаштувався на роботу, утримує хвору мати та дитину-студентку. Просить врахувати, що ДТП сталась через те, що він мав наказ не зупинятись, оскільки його транспортний засіб перевозив військовослужбовців та зброю із зони АТО, а тому він не мав змоги відпочити, дві доби не спав, внаслідок чого через сильну втому заснув за кермом, що і призвело до тяжких наслідків.

В судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Що стосується доводів прокурора щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, то вони є неспроможними.

Так, з системного аналізу кримінального закону випливає, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв інших транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Також, у кожному випадку призначення покарання необхідно враховувати, що стаття 286 Особливої частини КК є злочином скоєним з необережності.

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

У кримінальному законі визначені загальні засади призначення покарання, під якими слід розуміти порядок визначення міри покарання, що відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі винного та обставинам, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, який забезпечується державою, розрахований на невизначене коло однотипних випадків і є обов'язковим для всіх і кожного в умовах певної ситуації.

Втім, визначені критерії призначення покарання не розкривають всієї сутності здійснення правосуддя, а становлять собою лише обставини, які наповнюють конкретним змістом загальні засади призначення покарання по окремій справі стосовно певної особи, виступаючи таким чином складовою частиною загальних засад призначення покарання.

При цьому, суд, призначаючи покарання, має вивчити та врахувати передкримінальну та посткримінальну поведінку винної особи, з метою додержання принципу справедливості при призначенні покарання та відповідного мотивування обраної міри покарання у вироку суду. Обставини, які характеризують особу, враховуються судом при призначенні покарання або в бік його пом'якшення, або - посилення.

Всебічне вивчення особи винного покликане звести до мінімуму судову помилку при призначенні покарання і в той же час забезпечити у межах кримінально-правових санкцій доцільність та раціональність обраного покарання.

З мотивувальної частині вироку суду першої інстанції слідує, що при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_1, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, зокрема, те, що він характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, частково відшкодував завдану шкоду.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винятковими обставини, за яких було вчинено кримінальне правопорушення, а саме те що ОСОБА_1 виконував наказ по перевезенню працівників міліції Одеського УМБС ГУ МВС України на ротацію з зони АТО. Як встановив суд першої інстанції, керівництвом УВС ГУ МВС України в Одеській області не було надано часу для відпочинку обвинуваченому, з тих підстав, що в автобусі перевозилась зброя, тому фактично він не відпочивав більше ніж двоє суток з 18 по 20 вересня 2014 року і саме з цими обставинами пов'язано те, що ОСОБА_1 заснув за кермом, внаслідок чого сталась ДТП.

Саме ці, наведені виняткові обставини і дали суду можливість прийти до висновку, що ОСОБА_1 може бути призначене покарання з застосуванням положень ст. 75 КК та дало можливість звільнити засудженого від його відбування з випробуванням та встановленням іспитового строку.

З таким висновком погодився й апеляційний суд, навівши в ухвалі відповідне мотивування, що відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, звернули належну увагу й на думку потерпілих, які надали до суду відповідні заяви, в яких просили не позбавляти ОСОБА_1 волі посилаючись на те, що він перевозив працівників міліції із зони АТО, виконуючи при цьому наказ керівництва УВС ГУ МВС в Одеській області, яке злочинним наказом фактично заборонило йому відпочивати та зупинятись. А засуджений, в свою чергу, не міг заздалегідь усвідомити злочинного характеру такого наказу та не міг передбачити наслідки, що настали.

Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Отже, враховуючи наведене, а також зважаючи на виняткові обставини вчинення даного злочину, передумовою якого стало виконання ОСОБА_1 наказу УВС ГУ МВС в Одеській області,характер та мотиви допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65, 75 КК.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень кримінального процесуального закону, які б потягнули зміну чи скасування судових рішень.