299/232/17 Про напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, скоєний за попередньою змовою групою осіб із застосуванням вогнепальної зброї - 06.11.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110200003175, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. КорцяРівненської області, жителя АДРЕСА_1),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Лисичанськ Луганської області, жителя АДРЕСА_2),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 травня 2016 року ОСОБА_4 виправдано за ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 263 КК України та ОСОБА_3 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України за недоведеністю, що в їх діях є склад вказаних кримінальних правопорушень.

Вироком вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачувались у тому, що 22 серпня 2015 року о 01.30 год., вони діючи за попередньою змовою між собою та невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3, використовуючи предмети, візуально схожі на холодну та вогнепальну зброю та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відкрито заволоділи майном ОСОБА_5 на загальну суму 5611 грн., майном ОСОБА_6 на загальну суму 7904 грн. та майном ОСОБА_7 на загальну суму 3807 грн. Після чого ОСОБА_8 і ОСОБА_3 та невстановлені досудовим розслідуванням особи з місця вчинення злочину зникли, викраденим розпорядились на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_8 обвинувачувався у тому, що він у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, у невстановленої досудовим розслідуванням особи придбав патрони та вибухівку і, без передбаченого законом дозволу, незаконно зберігав їх неподалік будинку АДРЕСА_4.

В подальшому, 26 серпня 2015 року під час огляду будинку та прибудинкової території за вказаною адресою, було виявлено та вилучено набої та вибухові пристрої.

Згідно висновку експерта № 3-01/2014 року від 17.09.2015 року надані на експертизу предмети, а саме - патрони в кількості 16 штук являються спортивно-мисливськими боєприпасами до малокаліберної зброї калібром 5,6 мм; патрони в кількості 6 штук являються бойовими припасами, патронами калібру 12,7x108 до крупнокаліберного кулемета "ДШК", виготовлені заводським способом, придатні для стрільби; патрони в кількості 849 штук, являються бойовими припасами - патронами калібру 5,45x39, які придатні для стрільби із автоматів та кулеметів системи Калашникова, виготовлені заводським способом; патрони в кількості 236 штук є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї (СКС, АК, АКМ, АКМС, РПК, РПКС та іншої зброї відповідного калібру) - патрони калібру 7,62x39, які придатні для стрільби та виготовлені заводським способом; патрони в кількості 2 штук є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - патрон калібру 7,62x54 придатні до стрільби із нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62x54, виготовлені промисловим способом.

Крім того, ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що 26 серпня 2015 року близько 02.45 год., на проїжджій частині дороги "Київ-Ходосівка" зупинив автомобіль НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_9 та, погрожуючи предметом, схожим на автомат масово-габаритного автомата "АКС-74У" № НОМЕР_2, наказав останньому вийти із салону автомобіля, після чого наніс йому один удар прикладом даного предмету в область носа. Від вказаного удару ОСОБА_9 похитнувся та випустив з правої руки мобільний телефон, загальною вартістю 4 648 грн., який ОСОБА_3 підняв і поклав до правої кишені своїх штанів, після чого з місця злочину зник, майном розпорядився на власний розсуд.

Крім того, 26 серпня 2015 року близько 02.45 год. ОСОБА_3, перебуваючи в громадському місці - на перехресті вулиць Леніна та Лугова в с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства із хуліганських спонукань, нехтуючи встановленими в суспільстві нормами моралі в частині спокійного відпочинку громадян в нічний час, вийшов на проїжджу частину дороги, зупинив автомобіль НОМЕР_1, який рухався по автодорозі "Київ-Ходосівка", направивши при цьому предмет, схожий на автомат "Калашникова" в бік ОСОБА_9, який керував вищевказаним транспортним засобом, наказав останньому вийти із салону автомобіля, після чого безпричинно, проявляючи особливу зухвалість, умисно наніс один удар вказаним предметом по обличчю, в результаті чого ОСОБА_9 похитнувся та випустив з правої руки мобільний телефон на землю. ОСОБА_3, піднявши вказаний телефон поклав його до правої кишені своїх штанів. Своїми хуліганськими діями ОСОБА_3, згідно довідки, виданої ЦРЛ Києво-Святошинського району, спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді ПХО та саден.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор вважає безпідставним виправдання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України. Обґрунтувуючи свої вимоги, наводить доводи, якими не погоджується з оцінкою судом доказів. Зазначає, що вони здобуті у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду про їх недопустимість є неправильними. Вказує, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про це та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції без зміни. Крім того, посилається на порушення зазначеним судом вимог ч. 2 ст. 439 КПК України в зв'язку з невиконанням вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

В запереченнях на касаційну скаргу захисник Баховський М.М., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність наведених прокурором доводів, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.

Під час касаційного розгляду захисники Баховський М.М. та Поваляєв О.Б., посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просили його залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 КК України в касаційному порядку не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України та щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України, суд дотримався зазначених вимог закону.

Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави їх виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості виправданих, на які посилалися органи досудового розслідування та, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Встановивши, що беззаперечних та переконливих доказів винуватості ОСОБА_4 і ОСОБА_3 не здобуто, а обсяг пред'явленого їм обвинувачення не знайшов свого підтвердження, суд дійшов обґрунтованого висновку про виправдання останніх в зв'язку з тим, що не доведено, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив всі її доводи та прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України без зміни.

Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора ретельно перевірив всі її доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Так, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сукупність наданих прокурором документів на підтвердження винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у нападі разом з іншими особами на ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з метою заволодіння їхнім майном, свідчить про те, що при огляді приміщення сауни, слідів злочинної діяльності виявлено не було; зміст рапортів працівників карного розшуку свідчить про те, що до нападу на потерпілих причетні інші особи; викрадений у ОСОБА_6 мобільний телефон до ломбарду здала інша особа, а ОСОБА_4 ніяких дій стосовно неї не вчиняв, про що зазначала остання у своїх показаннях; зухвалу поведінку відносно потерпілих в ніч з 21 на 22 серпня 2015 року проявляло щонайменше шість чоловіків, про що вказували ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та зазначене не охоплюється поняттям складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Суд апеляційної інстанції погодився також з наведеним у виправдувальному вироку твердженням про те, що органами досудового розслідування не встановлено місця вчинення розбійного нападу на потерпілих, в зв'язку з суперечностями щодо цього в показаннях останніх з вказаним у обвинувальному акті місцем вчинення розбійного нападу.

Викладені судом першої інстанції підстави визнання недопустимими досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: протоколів впізнання осіб по фотознімках від 26-27 серпня 2015 року, оскільки вони здобуті з порушенням порядку, передбаченого ст. 228 КПК України та у вказаних протоколах відсутня інформація про те, хто саме був впізнаний, апеляційний суд також обґрунтовано визнав правильними.

З огляду на те, що диск з файлами відеозапису з камер спостереження в приміщенні сауни та ломбарду отриманий в порядку тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали від 02 вересня 2015 року слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, не був відкритий прокурором, відповідно до положень ст. 290 КПК України, суд апеляційної інстанції правильно констатував обґрунтованість висновку суду першої інстанції про неналежність та недопустимість вказаного доказу.

Колегія суддів також погоджується з наведеним в ухвалі апеляційного суду висновком про обґрунтованість і вмотивованість висновку суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_3 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 та ч. 4 ст. 296 КК України стосовно потерпілого ОСОБА_9 з огляду на те, що докази, які були надані стороною обвинувачення на підтвердження його винуватості, не є такими доказами. Потерпілий не вказував на ОСОБА_3, як на особу, яка вчинила на нього розбійний напад або хуліганські дії, ні до кого претензій не мав, травми у виді саден отримав у побуті, а вказані в пред'явленому обвинуваченні тілесні ушкодження як ПХО є методом проведеного обстеження при зверненні до медичного закладу першою хірургічною обробкою.

Таким чином, встановивши відсутність в матеріалах провадження достатніх доказів, які були б предметом дослідження суду першої інстанції та об'єктивно і беззаперечно підтверджували винуватість у вчиненні інкримінованих обвинуваченими злочинів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України, в зв'язку з недоведеністю, що в їх діянні є склад цих кримінальних правопорушень та правильно констатував, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. За змістом положень ст. 92 КПК України, обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК України. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, відповідно до вимог ст. 419 КПК України та, враховуючи викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року вказівки, належним чином перевірив всі її доводи та прийняв правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 З наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду колегією суддів не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.