415/4648/16-к Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 01.11.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016130240001106, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с.Верхня Покровка, Старобільськогорайону Луганської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 20 липня 2017 року ОСОБА_2засуджено за ч.2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн. Вирішено цивільний позов у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2017 року вирок місцевого суду скасовано. Кримінальне провадження №12016130240001106 стосовно ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України закрито, на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК, у зв'язку із відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувалася у тому, що вона, 30 квітня 2016 року близько 8:00 години, знаходячись на подвір'ї свого будинку за адресою: АДРЕСА_1, під час раптово виниклої сварки, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно кинула металеве полотно лопати у ОСОБА_1, яка перебувала на подвір'ї сусіднього будинку, поціливши останній у груди, чим заподіяла потерпілій легке тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній не наведено докладних мотивів прийнятого рішення. Стверджує, що під час апеляційного перегляду порушено положення ст. 404 КПК. Суд обмежився лише допитом обвинуваченої та потерпілої, а жодних інших доказів безпосередньо не дослідив. Крім того, необґрунтовано відмовив у розгляді клопотання потерпілої про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Стверджує, що суд надав власну оцінку показанням цих свідків та іншим доказам, однак безпосередньо їх не дослідив.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 висловлює вимоги аналогічні скарзі прокурора. В обґрунтування своєї позиції стверджує, що ухвала апеляційного суду постановлена з допущенням істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою та невмотивованою. Зазначає, що відсутні підстави, через які одні докази відхилено, а інші взято до уваги. Крім того, висловлює доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи.

Позиції інших учасників судового провадження

ОСОБА_2 подала письмові заперечення, у яких звертає увагу на безпідставність доводів касаційних скарг, ухвалу апеляційного суду вважає законною та просить залишити без зміни.

Прокурор у судовому засіданні вимоги касаційних скарг підтримав та просив задовольнити.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції визнав ОСОБА_2 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч.2 ст. 125 КК України.

Переглядаючи кримінальне провадження суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про закриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 125 КК України щодо ОСОБА_2 на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Мотивуючи своє рішення тим, що судом не були встановлені достатні докази для доведення її винуватості і в суді були вичерпані всі можливості їх отримати.

Висновки апеляційного суду істотно різняться із висновками місцевого суду що до обставин правопорушення.

Положеннями статті 404 КПК Україничітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За приписами статей 404 та 405 цього Кодексу суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості . Дотримання цих правил вимагається : а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, обмежився лише допитом обвинуваченої та потерпілої, та здійснив переоцінку ряду доказів, зокрема: висновку судово-медичної експертизи, показань експерта, показань свідка ОСОБА_4, протоколу слідчого експерименту. Тобтов порушення вимог ст. 404 КПК України обставини, встановлені під час кримінального провадження, повторно не досліджувались. При цьому, надавши іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, безпосередньо їх не дослідив, свідків-очевидців не допитав.

Таким чином була порушена засада безпосередності, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статей 86, 94 КПК України означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті 412 КПК, підлягає скасуванню.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під часякого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.