Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 332|4596|15-к

провадження № 51-2691км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Макаровець А. М., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Опанасюка О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ями Д.М. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2017 року в кримінальному провадженні № 12015080030001742 щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 3853 грн 14 коп. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2017 року апеляційні скарги засудженого та його захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 07 серпня 2015 року близько 08:00 на ґрунті неприязних стосунків вступив у конфлікт з ОСОБА_3 біля домоволодіння АДРЕСА_1 під час якого ОСОБА_2 взяв з приміщення гаража на території власного домоволодіння револьвер " ALFA model 441 UA" НОМЕР_1 та здійснив чотири постріли у бік ОСОБА_3, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв'язку із відсутністю в діях засудженого складу кримінального правопорушення. На обґрунтування своєї позиції вказує про те, що засуджений ОСОБА_2 діяв в межах необхідної оборони. Вважає, що суди належним чином не мотивували неможливість застосування до ОСОБА_2 положень статей 75, 76 КК. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно викладено зміст пояснень свідків, що свідчить про обвинувальний ухил. Зазначає, що висновки експерта є недопустимими доказами, оскільки експертизу було призначено в одному кримінальному провадженні, в той час як ОСОБА_2 повідомлено про підозру в іншому кримінальному провадженні. Вважає, що цивільний позов задоволено на підставі документів, які належним чином не оформлені. Зазначає, що прокурор, змінюючи обвинувальний акт, в порушення вимог ст. 338 КПК не обґрунтував прийняття такого рішення. Вважає, що судовий розгляд відбувся незаконним складом суду. Зазначає про порушення права ОСОБА_2 на захист, оскільки розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся без участі захисника Мануйлова Ю. С.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні прокурор Опанасюк О. В. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань самого засудженого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_5 щодо обставин подій; фактичних даних, що містяться у протоколі огляду місця події, а також на підставі висновків експерта, зміст яких відображено у вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_2

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено, та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Таким чином, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, повністю доведена і його дії кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає.

Касаційна скарга захисника не містить доводів, які би давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Твердження у касаційній скарзі захисника про те, що ОСОБА_2 заподіяв потерпілому тілесних ушкоджень, перебуваючи при цьому в стані необхідної оборони, перевірялися судами і не знайшли підтвердження.

Суд касаційної інстанції не погоджується з доводами сторони захисту про те, що відсутність захисника Мануйлова Ю. С. в судовому засіданні суду призвела до порушення права ОСОБА_2 на захист, оскільки під час апеляційного розгляду в судових засіданнях інтереси засудженого представляли інші захисники - Яма Д. М. та Беклеміщев С. О. При цьому, до початку апеляційного розгляду засуджений та його захисники будь-яких заяв та клопотань про відкладення апеляційного розгляду у зв'язку з відсутністю захисника МануйловаЮ.С. не заявляли та жодним чином не наполягали на необхідності його участі в судовому засіданні під час розгляду справи.

З протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року вбачається, що для розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 було визначено суддю- доповідача Шалпегіну О. Л., тобто було дотримано вимоги ст. 35 КПК, а тому доводи захисника щодо незаконного складу суду є безпідставними.

Даних, які би свідчили про однобічність судового розгляду у зв'язку з обвинувальним ухилом, на що посилається в касаційній скарзі захисник, не виявлено.

Твердження захисника про те, що прокурор, змінюючи обвинувальний акт, не дотримався положень ст. 338 КПК, є необґрунтованими, оскільки в зміненому обвинувальному акті прокурор навів своє обґрунтування, посилаючись на встановлені обставини під час судового розгляду.

Кримінальне провадження не містить даних, які б вказували, що висновки експерта № 3581 та № 3582-д та відповідні експертизи були проведені в межах іншого кримінального провадження, а тому доводи захисника є необґрунтованими.

Твердження сторони захисту про задоволення цивільного позову на підставі документів, належним чином не оформлених, переглядалися судом апеляційної інстанції, який вказав, що витрати на лікування були підтверджені фіскальними чеками, в яких зазначено перелік препаратів і ліків, які були придбані потерпілим під час його лікування, тобто не знайшли свого підтвердження, з чим погоджується і Суд касаційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких; конкретні обставини провадження, обстановку і спосіб скоєння діяння, причини виникнення конфліктної ситуації, поведінку потерпілого, ставлення ОСОБА_2 до скоєного, невжиття ним заходів щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілому, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, не працює, його вік та сімейний стан, має постійне місце проживання, характеризується позитивно, перебував на обліку в обласному клінічному наркологічному диспансері, думку потерпілого, який наполягав на призначенні максимального покарання, передбаченого санкцією статті кримінального закону, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_2 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і покарання йому слід призначити у вигляді позбавлення волі у межах санкції статті за інкримінований йому злочин.

На думку Суду, покарання, призначене ОСОБА_2, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження ним нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги засудженого та його захисника, належним чином перевірив наведені в них твердження, дав на них вичерпну відповідь, й залишаючи апеляційні скарги без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Перегляд судового рішенння в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Судом не встановлено.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 березня 2017 щодоОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ЯмиД.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич А. М. Макаровець ' Н.С. Стефанів