668/12144/15-к Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час сварки з неприязні - 03.10.2018 Прийняття

2015 року та ухвалу Апеляційного Херсонської області від 15 лютого 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015230040004449 за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Олександрівці Херсонської області, проживає в

м. Херсоні, такої, що не має судимості, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 9 грудня 2015 року

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 2605,0 гривень, моральну шкоду - 5000 гривень. Загальна сума, яка підлягає стягненню з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, становить 7605 гривень.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 3 серпня

2015 року близько 20 години, перебуючи в стані алкогольного сп`яніння, в квартирі АДРЕСА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з умислом, направленим на позбавлення життя ОСОБА_4, під час сварки з неприязні, нанесла один удар ножем в область грудної клітки зліва ОСОБА_4, чим заподіяла йому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий судовий розгляд. Стверджує, що місцевий суд неправильно кваліфікував її дії за

ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки вбивство ОСОБА_4 вони вчинила з необережності та в стані сильного душевного хвилювання, викликаного нецензурною лайкою потерпілого, яка, зі слів засудженої, завжди переходила в бійку, якщо його не спинити. Зазначає, що під час апеляційного розгляду було порушено її право на захист, оскільки вона не була присутня в апеляційному суді, а тому була позбавлена можливості виступати в судових дебатах та з останнім словом.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 потерпіла

ОСОБА_3 просить касаційну скаргу засудженої залишити без задоволення. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є м`яким.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Ємець І.І. просив касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Засуджена ОСОБА_1 та захисник Шевчук В.С. підтримали касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість, при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів провадження висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.

Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 1 ст. 115 КК України, підтверджується показаннями самої ОСОБА_1, яка в судовому засіданні повідомила, за яких обставин у стані алкогольного сп`яніння під час сварки вбила потерпілого, а також показаннями допитаної в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_3, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколів огляду місця події від

3 серпня 2015 року, слідчого експерименту від 4 серпня 2015 року (під час якого ОСОБА_1 на місці показала, як вчинила злочин), висновків судово-медичних, судової дактилоскопічної, молекулярно-генетичної експертиз, тощо.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, повністю доведена і її дії кваліфіковано правильно.

Доводи засудженої про те, що умисне вбивство потерпілого вона вчинила в стані сильного душевного хвилювання або з необережності, колегія суддів вважає безпідставними.

Статтею 119 КК України передбачена відповідальність за вбивство, вчинене через необережність.

Відповідно до положень ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочиннну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

Враховуючи дані про обстановку вчинення злочину, спосіб та знаряддя його вчинення, характер виявлених на трупі ОСОБА_4 тілесних ушкоджень в області грудної клітки, їх локалізацію і механізм утворення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті потерпілого і бажала їх настання. Сама локалізація рани та її глибина 15 см свідчать про нанесення удару ножем зі значною силою, що підтверджує висновок суду про направленість умислу ОСОБА_1 на позбавлення життя потерпілого.

Таким чином, немає підстав вважати, що ОСОБА_1 вчинила вбивство

ОСОБА_4 через необережність.

Сттатею 116 КК України (2341-14) передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Сукупність встановлених подій, які відбулися між засудженою і потерпілим, зокрема те, що умисне вбивство ОСОБА_1 вчинила у стані алкогольного сп`яніння на грунті неприязних стосунків, які раптово виникли між нею і потерпілим (цього не заперечує і сама засуджена) підтверджує правильність висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4

Жодних даних про те, що ОСОБА_1 перебувала в стані сильного душевного хвилювання, місцевим судом не було встановлено.

За даними висновку судово-психіатричної експертизи № 433 від 13 серпня

2015 року ОСОБА_1 як на момент її проведення, так і на момент вчинення інкримінованого їй злочину, могла давати звіт своїм діям та керувати ними, будь-якими психічними захворюваннями не страждала.

За таких обставин підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_1 з

ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 116 КК України або ст. 119 КК України, про що засуджена зазначає у касаційній скарзі, відсутні.

Призначене судом ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам

ст. 65 КК України і у скарзі не оспорюється.

Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд порушив її право на захист, оскільки вона не була присутня в судовому засіданні, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. Зокрема, відсутнє клопотання чи заява ОСОБА_1 про виклик її в судове засідання в суді апеляційної інстанції.

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого може бути безумовною підставою для скасування судового рішення тільки в разі, коли його присутність є обов`язковою відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Натомість, у цьому кримінальному провадженні таких обставин не встановлено. Оскільки проведення апеляційного розгляду за відсутності засудженої в цьому випадку не є підставою для скасування судового рішення, не тягнуть таких наслідків і ненадання їй права виступити у судових дебатах та з останнім словом, про що йдеться у касаційній скарзі.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, дав на неї мотивовані відповіді. Зазначив, з яких підстав апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга засудженої не підлягає задоволенню.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України,

п. 4 параграфу 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , Верховний Суд

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 9 грудня

2015 року та ухвалу Апеляційного Херсонської області від 15 лютого 2016 року стосовноОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.