525/527/16-к Про скасування ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, яка була повернута як така, що подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу - 23.08.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Марченка В. М. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100080000451, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 18 січня 2015 року о 16.30 год, біля будинку АДРЕСА_2, діючи за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, руками та ногами завдали численні удари в різні частини тіла ОСОБА_3 та ОСОБА_4, чим спричинили їм фізичну біль та відкрито заволоділи мобільним телефоном LG L70 Dual і наявними у ньому картками мобільних операторів "Київстар" та "Лайф", завдавши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 2 050 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року вирок суду змінено, зазначено у вступній частині вироку, що ОСОБА_2 засуджений вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. ст. 69, 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та на підставі ст. ст. 104, 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов'язків визначених п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України. Доповнено резолютивну частину вироку вказівкою, що на підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року щодо ОСОБА_2 слід виконувати окремо. У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Марченко В. М., що діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено однобічно й неповно, з порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а тому висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам і ґрунтуються на суперечливих доказах. Також стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення прокурора ( групи прокурорів), повідомлення про вручення ОСОБА_2 повідомлення про підозру, а також відомості про роз'яснення його процесуальних прав. Окрім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи його апеляційної скарги, яким не дано належної оцінки та не наведено жодних підстав, з яких він їх відхилив, без наведення мотивів свого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Ткачук Г. В. вважала, що касаційна скарга є необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Так, відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним інкримінованого правопорушення, є правильним, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого мана, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, послався у вироку на показання потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо обставин учинення ОСОБА_2 протиправних дій. Ці показання узгоджуються із даними, що містяться у протоколах пред'явлення для впізнання. Відповідно до встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для сумніву в достовірності показань потерпілих та обґрунтовано поклав їх показання в основу обвинувального вироку, як допустимі докази.

Окрім того, суд першої інстанції, обґрунтовуючи доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2, послався на його ж показання, де він повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та повідомив про фактичні обставини вчинення злочину разом із особами, матеріали справи щодо яких виділені судом в окреме провадження.

Також винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується і іншими наведеними у вироку доказами, яким судом дана належна оцінка та сумніву в їх достовірності не має.

Дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано вірно.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу засудженого та пом'якшуючих покарання обставин. Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Що стосується доводів захисника про необхідність скасування рішення суду першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, у результаті перевірки яких, у тому числі технічного носія інформації, на якому зафіксовані судові засідання суду першої інстанції, було встановлено, що під час судового провадження істотних порушень процесуального закону суд не допустив.

Посилання в скарзі, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення прокурора ( групи прокурорів), не заслуговують на увагу, оскільки такий документ має місце ( т.1 а.п. 140).

Окрім того, при перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені доводи захисника, в тому числі, про відсутність в матеріалах кримінального провадження повідомлення про вручення ОСОБА_2 повідомлення про підозру, а також відомості про роз'яснення його процесуальних прав, а також і інші доводи аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими й зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й всебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441 КПК України та відповідно до п. 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), суд

у х в а л и в:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Марченка В.М. - без задоволення.