621/896/16-к Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до приміщення будинку - 24.07.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220300001229, за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця с.Холмського Краснодарського Краю Російської Федерації, жителям. Змієва Харківської області, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами прокурора та засудженого ОСОБА_1 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 18 липня 2017 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період з 8 по 13 листопада 2015 року вночі (точного часу досудовим слідством не встановлено) у м. Змієві Харківської області шляхом зламу вхідних дверей проник до будинку АДРЕСА_1, звідки таємно викрав належне ОСОБА_5 майно на загальну суму 2882 грн.

Крім того, 11 грудня 2015 року о 1:00 в сел. Зідьки Зміївського району Харківської області ОСОБА_1, діючи повторно, через вікно проник до будинку АДРЕСА_2, звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_3 майно та гроші, завдавши потерпілій майнової шкоди на загальну суму 130 743,50 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити судові рішення та пом'якшити покарання, застосувавши ст. 69 КК, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Також просить розглянути питання щодо застосування до нього Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) .

На обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 посилається на те, що:

- суд першої інстанції при призначенні покарання неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме: суд установив, але не врахував належним чином наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і є підставами для застосування ст. 69 КК, - щирого каяття засудженого у вчиненому, активного сприяння розкриттю злочину, добровільного часткового відшкодування завданої шкоди шкоди шляхом повернення викраденого майна, позитивної характеристики з місця проживання, наявності міцних соціальних зв'язків, проживання в цивільному шлюбі, наявності на утриманні малолітньої дитини, відсутності судимостей;

- суд апеляційної інстанції в ухвалі належним чином не мотивував своїх висновків, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості поданої засудженим апеляційної скарги, в якій він ставив питання про пом'якшення покарання шляхом застосування статей 69 або 75 КК (2341-14) .

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону.

Свої доводи мотивує тим, що:

- суд першої інстанції всупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК не вказав у мотивувальній частині вироку при викладенні фактичних обставин провадження, визнаних судом доведеними, форми вини, умислу та мотивів вчиненого кримінального правопорушення;

- під час судового розгляду 24 листопада 2016 року прокурор у кримінальному провадженні змінив обвинувальний акт, якого потерпілий ОСОБА_5 не отримав;

- суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, проігнорував вищевказані доводи прокурора і не дав їм в ухвалі належної оцінки.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 потерпіла ОСОБА_3 подала заперечення, в якому просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1, оскільки у добровільному порядку завданої майнової шкоди їй не відшкодували, а вона, будучи інвалідом ІІІ групи, була позбавлена своїх збережень і була вимушена позичати кошти на своє лікування та на поховання матері.

У судовому засіданні:

- потерпіла підтримала доводи, зазначені в її запереченні на касаційну скаргу;

- засуджений ОСОБА_1 та його захисник МіщенкоІ.І.підтримали вимоги касаційної скарги засудженого і просили їх задовольнити;

- прокурор касаційних скарг не підтримала, вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі засудженого порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте, зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Тому посилання у скарзі ОСОБА_1 на наявність таких обставин Суд вважає неспроможними.

Також беручи до уваги те, що у касаційній скарзі засуджений не зазначив підстав, на яких він просить застосувати щодо нього Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , а його особова справа відсутня, на думку Суду вирішити зазначене питання з огляду на положення кримінального процесуального законодавства в суді касаційної інстанції неможливо, що в цілому не позбавляє його права вирішити це питання за наявності для цього підстав, у порядку виконання вироку в суді за місцем відбування покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК врахував:

- дані про особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, не працевлаштований, розлучений, будучи громадянином іншої держави, на території України не зареєстрований і не має постійного місця проживання, відомості про перебування на спеціальних обліках відсутні, за місцем тимчасового проживання характеризується позитивно;

- обставини, що пом'якшують покарання, якими суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_5 шляхом повернення викраденого майна;

- відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Разом із цим суд також було урахував:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких;

- конкретні обставини вчинення крадіжки майна потерпілої ОСОБА_3, яка дала показання про те, що внаслідок крадіжки була позбавлена всіх своїх збережень і опинилась у вкрай скрутному матеріальному становищі.

Враховуючи вищевказані обставини, та думку потерпілої ОСОБА_3, яка просила суворо покарати ОСОБА_1, суд першої інстанції обрав йому покарання у межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, не застосовуючи положень статей 69 та 75 КК.

Розглянувши доводи засудженого та захисника про суворість, а також доводи прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд перевірив наведені в апеляційних скаргах доводи, ретельно дослідив усі встановлені судом першої інстанції обставини, що стосуються призначеного покарання, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, урахував те, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, і взяв до уваги факт невідшкодування обвинуваченим потерпілій ОСОБА_3 заподіяної злочином шкоди на суму 130743,50 грн (із цієї суми відшкодовано лише 102 грн), і дійшов обґрунтованого висновку про правильність призначеного судом покарання.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про неврахування обставини - наявність у ОСОБА_1 на утриманні малолітньої дитини є неспроможними, оскільки зазначені обставини матеріалами кримінального провадження не підтверджуються.

З урахуванням зазначеного Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що обране судом ОСОБА_1 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про незазначення у вироку форми вини, умислу, мотивів вчиненого злочину та невручення потерпілому ОСОБА_5 зміненого обвинувального акта, то, на думку Суду, вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Так, зі змісту вироку вбачається, що встановлені судом обставини двох епізодів кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_1, відповідають правовій кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК.

В матеріалах кримінального провадження міститься заява ОСОБА_5 про проведення судового засідання без його участі у зв'язку зі станом здоров'я, в якій він пояснює, що претензій матеріального характеру не має, цивільного позову заявляти не буде (т. 1, а.с. 23).

Під час судового розгляду 24 листопада 2016 року прокурор змінив обвинувальний акт без зміни кваліфікації інкримінованого правопорушення, а саме уточнив, що ОСОБА_1 обвинувачується у таємному викраденні майна ОСОБА_5, вчиненому з проникненням не в приміщення, як це було зазначено у попередньому обвинувальному акті, а в житло.

Разом із цим, прокурор у скарзі не зазначив, яким чином, при наявності кваліфікації злочину, яка ніким не оспорюється, не зазначення форми вини, умислу, мотивів вчиненого злочину та невручення потерпілому копії уточненого обвинувального акту за вказаних обставин, вплинуло на законність і правильність прийнятого рішення.

Крім того, зі змісту апеляційної скарги прокурора убачається, що він оскаржував вирок лише на підставі невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого і просив апеляційний суд постановити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу прокурора у повному обсязі й дав викладеним у ній доводам відповідну оцінку.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Даних, які би свідчили про те, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, не встановлено.

Таким чином, підстави для задоволення скарг та скасування чи зміни судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 Перехідних положень КПК (4651-17) , пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.